Доцільність спеціального законодавчого регулювання узгоджених дій щодо прав інтелектуальної власності

О.О. Худенко

кандидат юридичних наук, адвокат, член Комітету цивільного права та процесу

Ради адвокатів Київської області, м. Київ, Україна

 

Напрями вдосконалення правового регулювання узгоджених дій суб’єктів господарювання щодо прав інтелектуальної власності вже аналізувалися нами раніше. Проте варіант повного скасування спеціального законодавчого регулювання узгоджених дій щодо прав інтелектуальної власності, тобто ст. 9 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 №2210-III (далі - Закон), не розглядався взагалі.

Саме такий варіант пропонується авторами проекту Закону про внесення змін до деяких законів України про захист економічної конкуренції №6723, який 09.11.2017 було прийнято в першому читанні.

Чинна редакція ст. 9 Закону складається з двох частин: перша частина дозволяє застосування учасниками обмежень, які не виходять за межі їх законних прав, а друга – встановлює примірний перелік допустимих обмежень, який майже повністю дублює цивільне законодавство.

Дійсно законодавство про захист економічної конкуренції не повинно дозволяти дозволені цивільним законодавством обмеження для сторін договорів про передачу права власності або надання права використання об’єкта інтелектуальної власності, адже цивільне законодавство вже не допускає використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції (ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України). Можна погодитися з тим, що ч. 2 ст. 9 Закону слід виключити.

Однак саме ч. 1 ст. 9 Закону забезпечує застосування суб’єктами господарювання законних обмежень використання та розпоряджання правами інтелектуальної власності, які за формальними ознаками можуть вважатись антиконкурентними відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону. Для прикладу розподіл ринків за територіальним принципом є законним правом сторін ліцензійного договору за ч. 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України, але за п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону такі дії вважатимуться антиконкурентними.

Як вбачається з пояснювальної записки, автори законопроекту №6723 пропонують вилучити ст. 9 Закону для приведення його у відповідність до Регламенту Комісії (ЄС) по застосуванню ч. 3 ст. 101 Договору про функціонування Європейського Союзу до певних категорій угод про трансфер технологій від 21.03.2014 №316/2014. Тобто, автори законопроекту №6723 асоціюють ст. 9 Закону тільки з передачею технологій. Передача об’єктів авторського права і торговельних марок залишається поза увагою. Приводити у відповідність до Регламенту №316/2014 варто не загальну ст. 9 Закону щодо всіх об’єктів інтелектуальної власності, а спеціальний Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 №143-V.

Особливо сумнівними виглядають спроби приведення у відповідність національного групового винятку на узгоджені дії щодо прав інтелектуальної власності та інших групових винятків до європейського конкурентного законодавства шляхом їх вилучення в контексті того, що пострадянська система одержання дозволів на узгоджені дії продовжує своє існування.

Десять років тому Антимонопольний комітет України відстоював наявну систему одержання дозволів на узгоджені дії "зважаючи на відносну необізнаність багатьох суб’єктів підприємництва в Україні у конкурентному законодавстві" (С. 14 Огляду ОЕСР 2008 року).

Якщо в 2008 році суб’єкти господарювання були необізнаними в конкурентному законодавстві, то в 2018 році, за умови вилучення групових винятків, суб’єкти господарювання стануть невизначеними в дотриманні конкурентного законодавства. Групові винятки дають впевненість суб’єктам господарювання в тому, що певні види узгоджених дій є не тільки проконкурентними, а й не потребують одержання дозволу Антимонопольного комітету України на такі узгоджені дії.

За відсутності групового винятку, узгоджені дії щодо прав інтелектуальної власності, які не звільняються від одержання дозволу за Типовими вимогами від 12.02.2002 №27-р, потребуватимуть одержання такого дозволу. Це є неприпустимим бар’єром для розвитку інновацій та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності.

Тому законодавцю слід відмовитися від подібного «напівприведення у напіввідповідність» до європейського законодавства та слідувати в цьому разі одним з таких шляхів:

1) вилучити групові винятки з Закону, але при цьому відмовитися від діючої системи попереднього одержання дозволів на узгоджені дії, або

2) залишити ч. 1 ст. 9 Закону, вилучивши ч. 2 цієї ж статті, чи

3) викласти ст. 9 Закону в оновленій редакції.

P.S. До другого читання відповідні пропозиції частково були враховані і ст. 9 Закону пропонується залишити в тому ж вигляді, який вона має на сьогодні.

Джерело