Особливості оподаткування внеску на проходження стажування адвокатом

В'ячеслав Краглевич
«EQUITY» партнер
Олена Барсук
«EQUITY» юрист
 

 

Питання щодо оподаткування адвокатської діяльності вже протягом тривалого часу не втрачає своєї актуальності, особливо враховуючи, що його окремі аспекти ще й досі не отримують належної уваги ні від законодавця, ні від податкових органів.

Мова йде про порядок оподаткування внеску на проходження стажування, сплата якого передбачена Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. №5076-VI (далі – Закон про адвокатуру). Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 10 Закону про адвокатуру, 70% такого внеску сплачується стажистом адвоката безпосередньо на користь керівника стажування та використовується виключно для забезпечення проходження стажування та компенсації витрат такого керівника.

Загалом, порядок оподаткування діяльності адвоката залежить від того, здійснює він її індивідуально та є самозайнятою особою чи в організаційно-правовій формі адвокатського бюро/адвокатського об’єднання.

В першому випадку усталеною вимогою податкових органів до такого адвоката є постановка на облік як особи, що провадить незалежну професійну діяльність (діяльність адвоката) та не є працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

У такому випадку, як роз’яснила у своєму Листі від 26.04.2017 року №9031/6/99-99-13-02-03-15, Державна фіскальна служба України, внесок на стажування, сплачений адвокату-керівнику такого стажування, є доходом останнього, оскільки пов’язаний зі здійсненням цим адвокатом незалежної професійної діяльності. Тобто сума такого доходу включається до оподатковуваного доходу адвоката. Якщо адвокат здійснив певні витрати безпосередньо для забезпечення проходження стажування, вони можуть включатися до витрат цього адвоката (за умови їх документального підтвердження), але в межах, що не перевищують 70% цього внеску.

Закон про адвокатуру не обмежує адвокатів, які здійснюють свою діяльність в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи об’єднання, у праві бути керівниками стажування. При цьому позиція ДФС виглядає таким чином: обов’язок стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та сплачувати податки з доходів, отриманих від провадження незалежної професійної діяльності, стосується виключно тих адвокатів, які мають намір здійснювати адвокатську діяльність індивідуально. Якщо адвокат перебуває у трудових відносинах з адвокатським об’єднанням чи бюро, останні виступають щодо адвоката податковими агентами.

Водночас у ч. 3 ст. 10 Закону про адвокатуру керівником стажування визначено саме «адвоката України». Отже, враховуючи буквальне тлумачення закону, внесок має сплачуватися на користь фізичної особи-адвоката. Останній, у свою чергу, не може отримати цей внесок у вигляді доходу фізичної особи, оскільки сплата внеску на стажування безпосередньо пов’язана зі здійсненням адвокатської діяльності.

Безперечно, така невідповідність Закону про адвокатуру реаліям здійснення адвокатами своєї діяльності та вимогам Податкового кодексу України призводить до необхідності заповнення прогалин законодавства шляхом прийняття роз’яснень уповноваженими органами. На нашу думку, в цій частині обґрунтованим є підхід, запропонований Головними управлінням ДФС у м. Києві у податковій консультації від 17.07.2017 р. №1141/ІПК/10/26-15-13-02-16. Податковий орган не виключає можливості сплати стажистом внеску на проходження стажування на рахунок адвокатського об’єднання, в трудових відносинах з яким перебуває адвокат. У такому випадку внесок на проходження стажування, сплачений на рахунок адвокатського об’єднання, включається до складу доходу об’єднання як платника податку та обліковується за відсотковою ставкою, що відповідає системі оподаткування, на якій перебуває об’єднання.

Враховуючи зазначене, для усунення правової невизначеності в частині порядку оподаткування внеску на проходження стажування пропонуємо розширити коло можливостей як адвоката, так і стажиста самостійно визначати порядок врегулювання майнових правовідносин між собою. Зокрема, якщо адвокат-керівник стажування перебуває в трудових відносинах з адвокатським бюро чи об’єднанням, вважаємо за доцільне сплачувати такий внесок безпосередньо на користь бюро чи об’єднання. Вочевидь, саме ці організації нестимуть витрати, пов’язані з проходженням стажування, а не адвокат особисто.

Також, на нашу думку, Закон про адвокатуру, імперативно визначаючи порядок і розмір сплати внеску на проходження стажування на користь керівника, не враховує принцип диспозитивності, яким повинні керуватися адвокат та стажист під час укладення договору про стажування.

Вважаємо, що питання про винагороду адвоката має вирішуватися сторонами такого договору, а не встановлюватися нормою закону. Розуміючи всю специфіку процедури доступу до адвокатської професії, що склалася в державі після внесення змін до Конституції України в частині адвокатської монополії, для уникнення можливих зловживань адвокатів пропонуємо визначити в Законі про адвокатуру максимальний розмір внеску на проходження стажування, сплату якого матиме право вимагати адвокат. Також необхідно передбачити можливість безоплатного проходження стажування за взаємною згодою адвоката і стажиста. При цьому частина внеску на стажування, що повинна бути сплачена на забезпечення діяльності ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, може залишитися незмінною.