Повернення підсудності в КПК «на круги своя»

Анастасія Гурська
«Клочков та Партнери, АО»
партнер, адвокат; співголова
Комітету ААУ з кримінального права та процесу
 

Законом України від 22.03.2018 р. (№8151) «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення окремих положень» внесено до КПК України наступні зміни: клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 2 ст. 132 КПК України); клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 1 ст. 184 КПК України); обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 2 ст. 234 КПК України).

Таким чином зазначеним Законом визначено територіальну підсудність клопотань органів досудового розслідування щодо заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, до яких відносяться запобіжні заходи, та щодо слідчої дії обшук.

Крім того, Законом фактично скасовано зміни до ст.ст. 132, 184, 234 КПК України, що набрали чинності 16(15).03.2018 р., які передбачають подачу клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, у т.ч. запобіжних заходів, а також клопотань про обшуки до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа.

Тому з набранням чинності Закону від 22.03.2018 р. (№8151) розгляд клопотань органу досудового розслідування здійснюватиметься слідчими суддями місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Проте відсутність у КПК України чіткого визначення поняття «місце знаходження органу досудового розслідування» призводить до того, що керівники органів досудового розслідування допускають вільне трактування цього поняття та на власний розсуд визначають суд, до якого слід подавати клопотання про забезпечення заходів кримінального провадження та про обшук.

Зокрема, у разі, коли орган досудового розслідування має в своєму розпорядженні кілька адміністративних приміщень, розташованих у межах територіальної юрисдикції декількох місцевих судів, керівник такого органу визначає місце розташування органу досудового розслідування за тією чи іншою адресою службового приміщення.

За таких обставин орган досудового розслідування має можливість «вибирати», до якого саме місцевого суду звертатися з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді та про обшук, оскільки адміністративні приміщення такого органу знаходяться в межах територіальної юрисдикції декількох місцевих судів.

Однак, на мою думку, такий підхід не є правильним.

Згідно з положеннями ст. 38 КПК України, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

1) слідчі підрозділи – органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів Державного бюро розслідувань; органів Державної кримінально-виконавчої служби України;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Тобто чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб – слідчих цих органів досудового розслідування, – а відповідні державні установи – слідчі підрозділи та підрозділи детективів.

У кожного органу досудового розслідування є певна адреса його фактичного місця знаходження, що не може ототожнюватися з місцем знаходження того чи іншого слідчого, групи слідчих, що здійснюють досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні. Тому при визначенні місця знаходження органу досудового розслідування повинна бути фактична адреса, за якою здійснює свою діяльність такий орган.

Ст. 1 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим Кодексом та іншими законами України.

Ч. 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Тому слідчий суддя, слідчий та прокурор мають керуватися виключно положеннями КПК України та нормативно-правовими актами, які йому не суперечать.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги загальні засади кримінального провадження, можна зробити висновок, що клопотання в порядку ст.ст. 132, 184, 234 КПК України необхідно подавати до місцевого суду за фактичною адресою місця знаходження органу досудового розслідування, а не за місцем знаходження того чи іншого адміністративного приміщення цього органу досудового розслідування, а також за місцем знаходження певного слідчого.

Крім того, відповідно до правил ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

За вимогами ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином дотримання правил подачі клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді та про обшук до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, є підтвердженням того, що докази стороною кримінального провадження здобуваються в порядку, передбаченому КПК України. Тому трактування на розсуд керівника органу досудового розслідування чи слідчого (слідчих) у конкретному кримінальному провадженні поняття «місце знаходження органу досудового розслідування» та, як наслідок, подача клопотань до «вибраного» ними місцевого суду не сприятиме виконанню завдань кримінального провадження.

У свою чергу слідчі судді місцевих судів, на розгляд яких надходитимуть клопотання в порядку ст.ст. 132, 184, 234 КПК України, повинні перевіряти дотримання органом досудового розслідування правил територіальної підсудності при подачі таких клопотань.

При цьому в силу загальної засади кримінального провадження – законність, що регламентована ст. 9 КПК України, – суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно дотримуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Розгляд справи саме судом, встановленим законом, є складовою права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином розгляд клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження та про обшук слідчим суддею місцевого суду, до юрисдикції якого такий розгляд не віднесений процесуальним законом, є грубим порушенням прав особи в кримінальному провадженні.

Джерело