Правда про «зникнення» Садовника

Автор: Микола Павленко, адвокат

 

Історія зі звільненням слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва, С.Я. Волковою, колишнього командира роти спеціального призначення полку міліції особливого призначення «Беркут» Д.М.Садовника (на фото) з-під варти та обрання до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, набула широкого публічного розголосу.

Хто лише не коментував це резонансне судове рішення та обставини зникнення підозрюваного у вчиненні умисних вбивств активістів майдану 20.02.2014р. Гучний хор можновладців, політиків, журналістів та громадських активістів таврував суддю, обвинувачуючи її у всіх смертних гріхах вітчизняної судової системи. Як водиться у таких випадках, виразів в оцінці людських та професійних якостей судді С.Я. Волкової не добирали навіть ті особи, які за родом своєї діяльності повинні бути обізнані з поняттям презумпції невинуватості, не згадуючи вже про численні рішення ЄСПЛ з цього приводу «Шагін проти України», «Томазі проти Франції» тощо.

З масиву інформаційного сміття, яким сумлінно посипали суддю С.Я. Волкову, складно виокремити щось по справжньому ексклюзивне, адже заяложені у ЗМІ терміни «злочинниця», «продажна суддя» доповнювалися експансивними висловами журналістів про варіанти покарання цієї особи. Ознайомлюючись з текстами вищезазначених скорописців, мимоволі ловив себе на думці, що система наших суспільних цінностей, поглядів та ідеалів не так далеко відійшла від часів сумнозвісної інквізиції.

Не цуралися подібних висловів й елітні юристи на кшталт старшого помічника Генерального прокурора України, Валерія Карпунцова, який на своїй сторінці «Фейсбук» назвав виродком суддю, яка відпустила Садовника. Інформаційні дивіденди від цієї історії отримала наша доблесна Генеральна прокуратура, керівник якої, В. Ярема, пов'язав фактичний провал розслідування вбивств на майдані із суддею Волковою.

Звісно, що ситуація зі зникненням Садовника викликала відповідну емоційну реакцію у мене як адвоката та особи, що брала участь у подіях на майдані на стороні протестувальників. Але доля - річ непередбачувана. З моменту пред'явлення підозри судді С.Я. Волкової у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, я здійснюю її правовий захист.

Масив інформації, здобутої стороною захисту у рамках означеного кримінального провадження, дає мені моральне право стверджувати, що справжні обставини зникнення Д.М. Садовника свідомо приховуються керівництвом силових органів. Окрім того, позбавлені будь-якого правового підґрунтя обвинувачення С.Я. Волкової в ухваленні неправосудного судового рішення. Про останній факт чудово обізнані і люди в погонах, які для того, щоб відшукати бодай хоч якийсь наближений до реальності факт порушення суддею С.Я. Волковою чинного законодавства просипали через решето перевірки близько 2000 цивільних та кримінальних справ, що розглядалися нею протягом 2014р. За результатами цієї перевірки - традиційний прокурорський пшик, формалізований у повідомленні про зміну підозру, що збагатив тягар «гріхів» судді ще одним сумнівним епізодом.

Отже, коментуючи перипетії справи «Садовник & Волкова», виділю ключові моменти, які дають загальне уявлення про обставини цієї справи та скласти думку про методи та стиль діяльності слідства у кримінальному провадженні щодо С.Я. Волкової.

Дотримуючись хронології подій, нагадаю, що 19.09.2014 р. слідчим суддею С.Я. Волковою постановлено ухвалу про відмову стороні обвинувачення у продовженні строку тримання під вартою підозрюваного, Д.М. Садовника (підстави ухвалення цього рішення прокоментую згодом). Цього ж дня відносно Д.М. Садовника застосовано електронний засіб контролю (ЕЗК), який гарантував ефективний контроль за його місцезнаходженням і дотримання ним режиму пересування, обмеженого судом періодом часу з 23:00 до 07:00.

З моменту активації ЕЗК Д.М. Садовника і до 03.10.2014 р. контрольні функції здійснювали чергові пульту моніторингу Дніпровського РУ ГУ МВС України. Згідно відомчих нормативно-правових актів, розроблених МВС України та зареєстрованих МЮУ, черговий пульту моніторингу у разі отримання сигналу тривоги негайно зв'язується за допомогою телефону або іншого технічного пристрою з підозрюваним, з'ясовує його місцезнаходження та причини отриманого сигналу тривоги і повідомляє про всі факти порушення слідчого чи орган внутрішніх справ.

Утім, 03.10.2014 р. о 7:50:52, коли на пульт моніторингу Дніпровського РУ ГУ МВС надійшов сигнал тривоги про відсутність передавача, що означало втрату контролю за місцезнаходженням Д.М. Садовника, черговий проігнорував тривожний сигнал. Аналогічним чином вчинив і його колега, який заступив на чергування о 10:00 цього ж дня, але наважився повідомити про цей конфуз відповідні органи лише о 22:45, тобто через 15 годин після втрати контролю за місцезнаходженням Д.М. Садовника!

Учасниками рольової гри у традиційному для правоохоронних органів форматі «діалог сліпого, глухого і німого» виступили співробітники слідчого управління Генеральної прокуратури України, які цього ж дня виконували привід Д.М. Садовника до Апеляційного суду міста Києва. Доклавши надзусилля для виконання ухвали про привід підозрюваного, вітчизняні пінкертони чомусь не побачили зникнення ключового, на їх думку, фігуранта у справі про вбивства на майдані!!!

Цинізм ситуації очевидний, особливо на тлі млосних зойкань ватажків вітчизняної міліції та байкарів із ГПУ про те, що втеча Д.М. Садовника зруйнувала їх титанічну працю щодо встановлення винуватців трагічних подій на столичному майдані. Складно повірити, що два чергових пульта моніторингу (чомусь мешканці Чернігівської області), які за дивним збігом обставини, станом на 03.10.2014р. виконували ці обов'язки лише два тижні, наважилися б самостійно прикривати зникнення Д.М. Садовника без отримання благословення зі сторони міліцейського та прокурорського керівництва. Свідоме замовчування цього факту лише посилює обґрунтованість вищезазначеного припущення. Обираючи суддю С.Я. Волкову на роль жертовної вівці у «майданівській» справі, генеральний прокурор України переслідує суто власний інтерес, оскільки таким чином приховує занадто близькі відносини з розшукуваним Д.М. Садовником. Адже у 2008 році Д.М. Садовник виконував функції особистого охоронця тодішнього керівника столичної міліції, генерал-майора міліції, В. Яреми.

Повертаючись до оцінки правосудності чи неправосудності ухвали судді С.Я. Волкової від 19.09.2014 р., скористаюся позицією, висловленою відомим фахівцем у галузі кримінального права, П.П. Андрушком, який піддав жорсткій критиці повідомлення про підозру С.Я. Волкової у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.

На 44 аркушах наукового висновку, П.П. Андрушко вщент розбив позицію сторони обвинувачення у справі судді С.Я. Волкової, в основу якої було покладено не факт відмови прокурору у продовженні строку триманні під вартою, оскільки це право надано слідчому судді, а невиконання цією особою положень листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ (далі - «ВССУ») від 04.04.2013 р. за №511-550/0/4-13!? П.П. Андрушко констатував неправомірний характер притягнення до кримінальної відповідальності судді, оскільки лист, на який посилався заступник генерального прокурора України, не належить до джерел кримінального процесуального права та не є обов'язковими для судів.

Здавалося б, ця прописна істина повинна бути відома і заступнику Генерального прокурора України, О. Заліско, але ні - прокурорська артіль встановила власні правила гри. Хто ж із суддів не погоджується з таким новаторсько-понятійним підходом до застосуванням чинного законодавства України - тому, даруйте за вираз, «вовчий білет».

Ще одним небезпечним прецендентом, який намагається впровадити вітчизняна прокуратура, здійснюючи розправу над суддею С.Я. Волковою, це порядок звільнення особи з-під варти. Заступник Генерального прокурора України, всерйоз вважає, що слідчий суддя має право звільнити особу з-під варти лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Отже, на думку О.І. Заліска, у рамках процедури продовження строку тримання під вартою одночасно діє попередня ухвала про обрання запобіжного заходу, а також ухвала, якою розглянуто клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Єдиним «позитивним» аспектом започаткованої О.І. Заліском практики притягнення до кримінальної відповідальності суддів, які не погодилися з позицією сторони обвинувачення, є звільнення останньої від тягаря моральної та юридичної відповідальності за результати недолугого, непрофесійного та вкрай примітивного досудового розслідування резонансних кримінальних правопорушень. Справа по майдану є наочною ілюстрацією до сказаного.

На жаль, вимушені констатувати, що свавільні дії заступника Генерального прокурора України зумовили не лише логіку слідчих дій в означеному кримінальному провадженні, а й лінію поведінки слідчого.

Публічний характер притягнення С.Я. Волкової до кримінальної відповідальності, підкріплений численними виступами керівників прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України у ЗМІ, фактично витіснили поняття «законність» з процесу досудового розслідування і визначили характер дій, процесуальних рішень органу досудового розслідування, а також поведінку слідчого.

Процесуальні рішення, дії і власне поведінка слідчого Ю.Ю. Куташі покликані створити у С.Я. Волкової відчуття безпорадності, безперспективності захисту, її приреченості у протистоянні з правоохоронною системою. З метою досягнення поставлених цілей слідчий використовує тактичні прийоми характерні для каральних органів СРСР 30 років минулого століття, зокрема, на стадії підготовки до допиту практикує монологи на тему: «громадський осуд суддівської діяльності Підозрюваного», інформує про численні листи «трудящих», що проливають світло на «злодіяння» судді, вимагає смиренної поведінки сторони захисту у відносинах зі слідчими органами тощо.

Вербальним проявом такої поведінки слідчого є його численні репліки на кшталт: «багато слідчих скаржаться на Вас, що Ви скасовуєте їх процесуальні рішення; «ми зібрали на Вас багато матеріалу»; «Ви стали зіркою кіноекранів».

Викладені мною обставини притягнення С.Я. Волкової до відповідальності не можуть повністю передати мерзенності поведінки слідчого, відкритих проявів хамства та лицемірства по відношенню не лише до судді, але й до жінки та людини з інтелектом. На моє глибоке переконання, проблема С.Я. Волкової набула системних ознак. Маніпулюючи суспільною свідомістю, владно-правоохоронна вертикаль не реформує судову систему, а добиває рештки її незалежності.

Можна скільки завгодно іронізувати над моєю позицією, але якщо не вжити активних заходів протидію свавіллю залісків, ярем і легіону інших «правників», то завтра будемо пожинати гіркі плоди.