Яким має стати адвокат майбутнього?

«Саме юристи повинні стати піонерами в тому, щоб змінювати правила гри, які існують на цей час у країні»

Джерело: "Закон і бізнес", автор: КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
 

Професія правника завжди вважалась однією з найпрестижніших, найелітніших і найвисокооплачуваніших. Як наслідок, кількість випускників юридичних вишів щороку перевищує рекордну минулорічну позначку. Здавалося б, за таких умов кожна особа могла би бути впевненою в належному захисті своїх прав та інтересів. На жаль, такої певності немає. Чому величезна кількість юристів не є гарантією якісних правових послуг? Чи не варто за аналогією із суддівським корпусом провести переатестацію всіх адвокатів? Яким має стати адвокат майбутнього? Напередодні професійного свята — Дня юриста — «ЗіБ» адресував ці запитання керуючому партнерові ЮФ «Василь Кісіль і партнери», президентові Асоціації правників України Андрію СТЕЛЬМАЩУКУ.

«Адвокатура не повинна сприйматись як запасний варіант для працівників з інших правничих галузей»

— Андрію Васильовичу, одним з найбільш актуальних питань для правничої спільноти є судова реформа. Відомо, що про її успіх можна говорити лише в разі реформування всіх правничих галузей, задіяних у процесі судочинства, в тому числі адвокатури та прокуратури. На ваш погляд, які зміни в адвокатурі є сьогодні нагальними?

— Дійсно, судову реформу неможливо провести без реформи правоохоронної системи й адвокатури. Для того щоб правосуддя в Україні здійснювалося відповідно до високих стандартів, цей трикутник має замкнутися. З приводу того, які шляхи реформування є оптимальними для адвокатури, можна дискутувати. На мій погляд, враховуючи ситуацію, яку маємо сьогодні в професійному середовищі, а саме: певну втрату авторитету адвокатури як інституції, наявність в адвокатурі якоїсь кількості мертвих душ, тобто осіб, які ніколи не практикували, присутність адвокатів, які отримали свідоцтва сумнівним шляхом, про що зараз багато пишуть у ЗМІ, було б доцільно переатестувати всіх, хто бажає здійснювати адвокатську діяльність в Україні. Я маю на увазі проведення зовнішнього незалежного оцінювання, на кшталт того, що мало місце під час конкурсу до Верховного Суду. Шляхом такої перевірки всі охочі надавати адвокатські послуги змогли б підтвердити свій статус. Таким чином ми б очистили адвокатський корпус, а також відсіяли тих, хто де-факто не здійснює професійної діяльності або отримав свідоцтво випадково. Останнє є надважливим, адже не секрет, і про це також згадується в багатьох публікаціях ЗМІ, що тривалий час адвокатуру сприймали як сферу, до якої можна було податися після того, як не вдалося реалізуватись у суддівському корпусі або правоохоронній системі. Це в жодному разі не означає, що всіх варто стригти під одну гребінку й апріорі вважати їх роботу неякісною. Однак адвокатура не повинна сприйматись як запасний варіант для колег з інших правничих галузей.

— Чи можливо провести таку переатестацію зараз, адже проведенню конкурсу на посади у ВС сприяли численні, в тому числі й міжнародні, інституції, а також іноземні фінансові донори?

— Не думаю, що питання фінансування переатестації адвокатів стане головним у цьому процесі. Сьогодні є близько 30 тис. активно діючих адвокатів, які своїми щорічними внесками підтверджують бажання здійснювати таку діяльність. Цих коштів має вистачити на те, щоб організувати переатестацію технічно. Інша справа, що це має бути вагоме політичне рішення, підтримане адвокатським самоврядуванням.

— Тобто, на ваш погляд, положення про переатестацію мають бути закріплені на законодавчому рівні? Хіба це не може бути рішенням адвокатської спільноти?

— Нині адвокатська спільнота не спроможна вирішити таке питання. Звісно, було б непогано, якби його обговорення розпочали органи адвокатського самоврядування та спробували донести до колег ідею необхідності такого кроку. Проте, реально оцінюючи ситуацію, не можу уявити того, що кілька десятків тисяч адвокатів добровільно складуть іспит. А головне — погодяться з результатами, якщо ті виявляться незадовільними. Тому, звичайно, таку ідею варто втілювати на законодавчому рівні. Це значно спростить її реалізацію та допоможе адвокатам зрозуміти, що таке рішення є ланкою всієї правничої реформи. До слова, схожа ситуація виникла у 2012 р. Тоді був прийнятий новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який встановив, що всі, хто бажає здійснювати адвокатську діяльність, мають подати заяву про відповідний намір. На основі цих заяв формувався реєстр адвокатів. Тепер же я вбачаю, що додатково до такої заяви слід увести проходження незалежного оцінювання. А розробити його не є чимось надскладним. Запитання мають бути сформульовані таким чином, аби виявити, чи відповідає правник званню адвоката. Загалом переатестація — це глобальне питання, і провести її було б варто для всієї правничої спільноти. Адже дуже багато вишів позиціонують себе як такі, що готують правників. Але не всі вони можуть забезпечити навчання належної якості. І навіть у навчальних закладах, здатних надавати якісні освітні послуги, не всі студенти прагнуть знань. Тому перед тим, як розпочинати практику, юрист, як це прийнято в багатьох країнах світу, мав би складати іспит, результат якого слугував би допуском або недопуском до професії.

«Через те що адвокати ігнорують участь у самоврядуванні, ми не маємо лідерів, спроможних донести свою позицію»

— Уже є проект нової редакції закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Наскільки відомо, його текст не містить перерахованих вами аспектів. А чого ще немає в проекті з того, що варто було б там відобразити?

— Можна багато говорити про те, яким чином покращити вже розроблений документ. Але, на мій погляд, чинний закон про адвокатуру досить якісний, з ним можна працювати. Інша річ, що, як і будь-який закон, його потрібно виконувати. Вважаю, що нині є певна проблема з органами адвокатського самоврядування. Проте закон тут ні до чого. Звісно, у законодавчому акті можна передбачити запобіжники, які не дозволять узурпувати владу в органах адвокатського самоврядування, але це не лише питання тексту документа. Це питання того, наскільки адвокати готові долучатися до самоврядування. Досить часто голосування в органах адвокатського самоврядування відбувається за принципом «голосуємо ногами», тобто хто прийшов, той і голосує. А приходить невелика частина, яка не завжди репрезентує всю адвокатуру й ті настрої, що панують у професійній спільноті. Отже, через те, що адвокати ігнорують участь у самоврядуванні, ми не маємо достатньої кількості конструктивних лідерів, спроможних донести свою позицію.

— Тобто нині в адвокатському середовищі відсутня консолідація?

— Звичайно, це видно неозброєним оком. Саме тому виникають альтернативні органи адвокатського самоврядування, наприклад у Києві, конфлікти серед «самоврядників», неетичне ставлення адвокатів одне до одного, емоційні висловлювання своїх позицій, позбавлення свідоцтв за ті чи інші висловлювання тощо. Тож, дійсно, не можна говорити про те, що адвокатура є єдиною. Проте було б набагато гірше, якби вона була єдиною взагалі без будь-яких здорових проявів. Тому те, що зараз відбувається певна дискусія, — непогано. Звичайно, хотілося б більше конструктиву й більше спроможності домовлятися про спільні правила гри. Я вірю, що долучення адвокатів до зміни самоврядування є питанням часу. До цього правників підштовхує й законодавець, запроваджуючи так звану адвокатську монополію. Вона спонукатиме всіх, хто займається вирішенням спорів у судовій площині, долучатися до адвокатської спільноти і, відповідно, виявляти цікавість із приводу того, що, власне, відбувається в професії. Адже раніше особа могла представляти інтереси клієнта, навіть не маючи юридичної освіти. Зараз це змінюється. І це важливий крок. Питання полягає в тому, а чи є він своєчасним. Але в будь якому випадку він є кроком у правильному напрямку. Хоча я би починав реформу з юридичної освіти в широкому сенсі цього слова. Паралельно здійснював би об’єднання й уніфікацію правничої професії, встановлював би єдиний іспит для того, щоб можна було практикувати право, а вже тоді вводив би монополію. Тоді це був би органічний підхід.

— Але тривалий…

— Тривалий. Проте 26 років ми жили без монополії, та якось суди працювали. Звичайно, були певні проблеми, які залишаються на сьогодні. Однак не дуже розумію, яким чином так звана адвокатська монополія зможе їх вирішити. Можливо автори цієї пропозиції мають якусь ідею із зазначеного приводу, але поки що суспільство її не розуміє.

— Свого часу асоціація закликала адвокатів до участі в конкурсі на посади суддів ВС. Попри це, небагато ваших колег долучилося до змагання. Чи буде АПУ закликати адвокатів до участі в другому етапі конкурсу та чому, на вашу думку, адвокати не поспішають одягати мантії?

— Звичайно, ми будемо говорити про те, що формування нових суддівських органів — це в тому числі й наша відповідальність. Тому, безумовно, АПУ закликатиме адвокатів долучатися до участі в конкурсі. Хоча він і не ідеальний (поки що ідеальних конкурсів в Україні я не бачив), проте хочеться вірити в те, що це приведе до змін на краще. З приводу небажання адвокатів брати участь у суддівському відборі. Можу припустити, що хтось із колег уважає, що не відповідає визначеним критеріям. Хтось не вірить у судову реформу, а скептиків немало, що нормально, адже й така позиція має право на існування. Для когось це недостатній рівень заробітку, оскільки винагорода, яку пропонують суддям ВС, у межах країни є високою, але не настільки, щоб удовольнити деяких адвокатів. І, звісно, є ті, хто просто не бачить себе суддею.

— Особисто ви хотіли б бачити у складі ВС більше адвокатів?

— Питання не в кількості, а в якості. Мені здається, що нова кров, яка зараз прийде до ВС не із суддівського корпусу, буде здатна зробити певні зрушення в його роботі. Звичайно, хотілося б, аби більшість людей, які тривалий час практикували право, є шанованими в суспільстві, визнаними правниками, вже відбулись у професії, продовжили кар’єру у ВС. Адже, безсумнівно, посада судді ВС є піком правничої професії. Суддя ВС — це фактично остання інстанція. Він має бути втіленням мудрості, професіоналізму й досвіду та не боятися брати на себе відповідальність за прийняття рішень. До цього вибору потрібно ставитись усвідомлено. Недостатньо просто бажання взяти участь у тих змінах, які відбуваються в країні, та саме через це піти до ВС. Буде дуже прикро, якщо хтось пішов туди саме з таких міркувань і не повною мірою відчуває свою відповідальність. Але, на мою думку, особи, які пройшли співбесіду у Вищій раді правосуддя, зокрема зі спільноти адвокатів та науковців, мають гарні наміри.

«В адвокатів не буде іншого виходу, крім як опанувати запропоновані зміни»

— Нині юридична спільнота очікує і на запровадження нових процесуальних кодексів. Скажіть, чи готові адвокати працювати за новими документами?

— Питання процесуальних кодексів є непростим, оскільки, судячи з представлених проектів, вони кардинально змінять підходи до судочинства й запровадять велику кількість новацій. До того ж кодекси є чималими за обсягом. І, як часто в нас буває, численні правки до них обговорюються в пришвидшеному режимі. У будь-якому разі кодекси унормовують процедури, за якими необхідно буде брати участь у процесі. Вони можуть бути кращими або гіршими, проте в адвокатів не буде іншого виходу, крім як опанувати запропоновані зміни. І якщо ми говоримо про дійсно фахових правників, вони впораються із цим швидко. Тим паче що приклади в нас є. Я пам’ятаю, як був ухвалений Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства. Тоді також висловлювалися побоювання з приводу їх опанування. Однак усе відбулося досить швидко. Тому проблеми з освоєнням нових кодексів не бачу.

— Чи робить АПУ якісь кроки, аби допомогти адвокатам опанувати нововведення, та чи долучалась асоціація до написання законопроекту №6232?

— АПУ долучалася до обговорення цих документів. Але, зважаючи на їх обсяг, кодекси неможливо опрацювати в межах одного-двох семінарів або кількаденної конференції. Це тривала робота, яка має проводитися спільнотою людей, зацікавлених у тому, щоб кодекси були якісними. Разом з тим спільнота має бути впевнена в тому, що її пропозиції будуть почуті. Адже дуже важливо, долучаючись до експертної роботи, не працювати в шухляду. Хочу вірити, що пропозиції, висловлені АПУ, будуть ураховані. Проте, коли ми бачимо, як голосуються поправки до цих кодексів, з приводу того, чи варто долучатися до напрацювань, виникає здоровий скепсис. Особисто я вважаю, що професійну дискусію вести потрібно. Але необхідно бути реалістом і усвідомлювати, що кодекси можуть бути прийняті в редакції без запропонованих правок. А ось про якість кодексів можна буде говорити тільки в процесі їх застосування. Зараз щось прогнозувати складно. Кодекси пропонують нові інститути, які, на перший погляд, є доволі непоганими. А ось як вони працюватимуть на практиці, покаже час.

«Для того щоб змінити середовище навколо себе, іноді достатньо змінити себе»

— А якою ви бачите діяльність АПУ найближчим часом у зв’язку із судовою реформою?

— Ми продовжимо свою діяльність у тих напрямах, в яких працювала асоціація до того, як я був обраний її президентом. Для себе бачу кілька перспективних напрямів, дискусію щодо яких у нашій спільноті хотів би розпочати й розвинути. Перше — це правнича освіта. Йдеться про те, яким має бути правник майбутнього та що нам потрібно зробити, аби відновити довіру до правничої освіти в Україні. Друге — об’єднання правничої спільноти в цілому. На мій погляд, це також важливо з точки зору кваліфікації людей, які надають юридичні послуги. Третє — доброчесність юридичного бізнесу, оскільки хто, як не правники, повинен говорити про те, яким чином провадити цю діяльність в Україні. І хто, як не правники, повинен розпочати процес змін із себе. На мій погляд, саме юристи мають бути піонерами в тому, щоб змінювати правила гри, які існують на цей час у країні, змінювати правила гри в бізнесі, ставати більш доброчесними, сплачувати податки, долучатися до роботи інститутів громадянського суспільства. Звичайно, ми не побачимо результату в один день. Але це вибір: або змінювати країну, або жити так, як ми живемо тепер.

— Напевно, змін більше прагнуть столичні правники. А як щодо регіональних адвокатів, які більше сконцентровані на тому, щоб якось утриматися на плаву?

— Аби відбулись якісь зміни, необхідно не так багато зусиль. Потрібно, щоби 3—4% людей, котрі представляють спільноту, яка потребує змін, почали ці зміни та показали приклад. А інші, навіть попри реалії в регіонах, які істотно відрізняються від реалій у столиці, побачивши, що зміни відбуваються, долучаться. Нам не потрібно залучати всю професійну спільноту. Нам потрібно знайти однодумців, готових просувати ці ідеї, та, що дуже важливо, почати із себе. У нас у країні чимало проблем через те, що люди готові давати поради іншим, але не готові працювати над собою.

— Мабуть, саме таких юристів готує програма «Адвокат майбутнього»? Чи вже можна говорити про результати?

— Це програма, яку ініціював президент у відставці Денис Бугай, тепер член правління АПУ Андрій Вишневський і яка відбулася за активної участі й роботи Артема Стоянова. Її ідея полягає в тому, щоб пропорційно з усієї України відбирати адвокатів, які б широко репрезентували адвокатську спільноту. У ході навчання вони опановують так звані м’які навички — soft skills, яких не набудеш в університеті та не завжди освоїш у процесі практичної діяльності. Ці навички — достатньо широкого профілю, починаючи від того, якою може бути тактика ведення переговорів і робота з клієнтами, та завершуючи такими важливими питаннями, як етика, стандарти. Велику ставку програма робить на якісний викладацький склад. Нині навчання проходять 111 адвокатів. Одне з ключових завдань програми полягає в тому, щоб адвокати знайомилися між собою. Оскільки люди представляють різні регіони, різні сфери практики, різні компанії, вони мають можливість спілкуватись і побачити, що відбувається в адвокатурі України. Вважаю, що ключова мета, якої досягає програма, — створення професійної спільноти, тобто середовища людей, які починають довіряти одне одному, обмінюватися досвідом, ідеями. І все це відбувається на базі єдиної узгодженої методології, підготовленої для адвокатів.

— Скількох осіб зможе охопити ця програма?

— Закінчується навчання першого набору. Оголошено другий набір. Це буде десь 100 людей, залежно від фінансування. Проте, якщо через певний час назбирається близько 1000 осіб, які пройдуть навчання, це буде вагома рушійна сила для того, щоб дати імпульс усьому адвокатському середовищу.

— Наближається День юриста. Що б ви побажали колегам?

— Звичайно, крім традиційних побажань наснаги та професійних успіхів, хотілося б побажати, щоб колеги розуміли, що кожен з них здатен стати рушієм тих змін, які вони хочуть бачити в суспільстві. Для зміни середовища навколо себе іноді достатньо змінити себе. Тому бажаю колегам, а я переконаний, що є багато правників, які вболівають за те, що відбувається в правовій сфері, аби вони не чекали, що хтось поведе їх за собою, а починали із себе. І, можливо, саме вони стануть тими, хто поведе за собою інших. Адже, коли починаєш із себе, бачиш зміни, які відбуваються довкола, і ці зміни стають незворотними.