Допит підозрюваного як інструмент сторони захисту

Джерело: "Юргазета"

Володимир Клочков, адвокат, керуючий партнер АО «Клочков та партнери»

«Допит особи є однією з основних слідчих дій у кримінальному процесі на стадії досудового розслідування та важливим джерелом доказів під час судового розгляду. КПК України передбачає та виокремлює допити різних учасників кримінального процесу (зокрема, допит підозрюваного, потерпілого, обвинуваченого, свідків, експерта).

На нашу думку, допит підозрюваного є не стільки джерелом доказу сторони обвинувачення, як інструментом сторони захисту, який можна використати як тактику у стратегії захисту на свою користь.

На практиці більшість слідчих розглядають допит підозрюваного як обов'язкову слідчу дію на стадії досудового розслідування. Одразу після вручення особі повідомлення про підозру проводиться допит, так би мовити, «по гарячих слідах».

Водночас ми не бачимо важливого значення в таких діях слідчого, сторона обвинувачення в такому випадку не отримує жодного виграшу, оскільки нормами КПК України закріплюється відсутність обов'язку у підозрюваного надавати показання; підозрюваний може в будь-який момент відмовитися від показань; підозрюваний може в будь-який момент прийняти рішення щодо надання показань; під час судового розгляду суд допитуватиме підозрюваного як обвинуваченого за наявності бажання обвинуваченого та не враховуючи показання на стадії досудового розслідування.

Одразу після набуття статусу підозрюваного особа фактично отримує імунітет від допиту, оскільки підозрюваний, відповідно до норм КПК України, не має обов'язку надавати показання, на відміну від свідка, який зобов'язаний це робити та має право відмовитися від надання показань лише в тому випадку, якщо останні можуть стати підставою для підозри.

Підозрюваний має право в будь-який момент відмовитися від надання показань незалежно від мотивів.

Таким чином, хоча в багатьох протоколах допиту підозрюваного у разі відмови від надання показань слідчий формулює фразу «відмовляють від надання показань на підставі ст. 63 Конституції України», таке формулювання не має правових наслідків, оскільки надавати показання — це право, а не обов'язок підозрюваного».

Анастасія Гурська, адвокат, партнер АО «Клочков та партнери»

«Підозрюваний може використати право надавати показання під час допиту на свою користь, враховуючи, що підозрюваний може надати показання не тоді, коли хоче слідчий, а коли він сам вважає за потрібне; може надати показання не в тому вигляді, в якому формує слідчий за допомогою своїх питань, а фактично зі свого допиту зробити контраргумент підозрі, яку «виписав» слідчий; може ігнорувати питання слідчого і відповідати так, як вважає за необхідне, моделювати свої показання таким чином, щоб не були «вирвані з контексту» з боку сторони обвинувачення ті моменти, які вигідні органу досудового розслідування, а навпаки, щоб ситуація була описана в потрібному вигляді; підозрюваний має право підкріпити свої показання доказами або не робити цього, залежно від ситуації.

Таким чином, фактично таку процесуальну дію як «допит підозрюваного» спокійно можна обернути проти її ініціаторів і закласти необхідну позицію в матеріалах кримінального провадження. Особливо ефективним це є в тому випадку, коли в межах досудового розслідування потрібно здійснити на орган досудового розслідування вплив іншого учасника кримінального процесу, такого як процесуальний керівник у кримінальному провадженні, тобто прокурора, адже не завжди він володіє усією картиною обставин того, що відбувається в досудовому розслідуванні, а також достатньо часто керується суб'єктивним баченням слідчого.

Окрім того, дуже доречним буде правильний допит підозрюваного у разі оскарження дій слідчого до вищого органу або слідчого судді. В будь-якому випадку, в кожному кримінальному провадженні мета допиту підозрюваного буває різною та індивідуальною, як і провадження».