Допит свідка із застосуванням заходів безпеки в кримінальному судочинстві. Вимоги законодавства та судова практика

Антон Діденко, адвокат,
практик у сфері захисту інтересів в судах
 

Досить цікавим практичним питанням кримінального судочинства є особливості допиту свідка із застосуванням заходів безпеки. Складність питання обумовлена тим, що дана процесуальна дія вимагає поєднання одночасно двох принципів кримінального провадження – змагальність сторін (ст. 22 КПК) та дотримання прав учасників кримінального провадження (ст. 2, 8, 11 КПК). Права учасників, в свою чергу, можуть перебувати під загрозою з огляду на ризик поставлення свідка в небезпеку через його участь у кримінальному провадженні.

Крім того, існує суперечність із забезпеченням права особи на захист (ст. 20 КПК), адже є очевидним, що можливості захисника при такому допиті є суттєво обмеженими. Така обмеженість виникає через відсутність достатніх даних про особу свідка та даних, що можуть компрометувати його. Також сама по собі дистанційна форма допиту накладає певні обмеження на застосування тактичних прийомів допиту. 

Проаналізуємо практику ЄСПЛ, національне законодавство та судову практику на предмет особливостей такої форми допиту свідка. 

І. Практика Європейського Суду з прав людини

Питання допиту свідка із збереженням у таємниці даних про його особою значною мірою торкається прав обвинуваченого, гарантованих пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод – право обвинуваченого допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення (див. рішення ЄСПЛ у справі "Міралішвілі проти Росії", "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" від 23.04.1997 та "Доорсон проти Нідерландів" від 26.03.1996).

Доволі ґрунтовно це питання було проаналізовано в рішенні у справі "Міралішвілі проти Росії" (скарга № 6293/04). За наслідками розгляду ЄСПЛ напрацював такі критерії оцінки рішення національного суду про приховування інформації щодо особи свідка від сторони захисту:

1) чи були причини приховування інформації належними та достатніми (п. 196);

2) чи мали вагоме доказове значення приховані матеріали (п. 199);

3) чи існували вагомі процесуальні гарантії в процедурі прийняття рішення про обмеження доступу до інформації. Зокрема, має значення, чи приймав рішення про обмеження доступу до інформації саме суд та чи мав цей суд доступ до матеріалів, які не підлягають розголошенню, а також чим міг суд дослідити співвідношення (баланс) між інтересами сторони провадження щодо розголошення матеріалів та суспільним інтересом щодо нерозголошення таких даних (п. 197). Також має значення можливість участі обвинуваченого у вирішенні питання про нерозголошення даних (п. 198).

За наслідками розгляду справи, Суд дорікнув національному суду РФ за те, що рішення про обмеження доступу до матеріалів було засновано виключно на типі матеріалів та законодавчих обмеженнях щодо їх розголошення. Водночас національний суд РФ не вдався до спроб проаналізувати  наявність балансу між інтересами обвинуваченого та суспільним інтересом щодо нерозголошення таких даних (п. 206 – 209). 

Отже, наведені висновки ЄСПЛ повинні спонукати національні суди підходити до розгляду питання про допит свідка із збереженням в таємниці даних про його особу не формально, а змістовно. Суд, розглядаючи відповідне питання, повинні сутністно з'ясувати наявність причин для приховування даних про свідка. Необхідно також оцінити, чи є такі причини достатніми аби вважати, що суспільний інтерес в нерозголошенні даних переважає законні інтереси учасників провадження щодо забезпечення змагальності судового процесу. Обвинуваченому має бути забезпечено реалізацію права брати участь у вирішенні питання про те, чи наявні підстави для нерозголошення даних про свідка.

ІІ. Загальні вимоги національного законодавства та судова практика

Процесуальний порядок допиту свідка в режимі відеоконференції як особи, якій забезпечується захист, на стадії судового розгляду кримінального провадження регулюється  ч. 8 ст. 336, а також ч. 9 ст. 352 КПК. Ці норми співвідносяться як загальна та спеціальна. Перша визначає загальні підстави проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції щодо учасника кримінального провадження, якому забезпечується захист, а друга - особливості допиту саме свідка як особи, який потребує забезпечення безпеки. 

Слід дійти висновку, що із заходами забезпечення безпеки можливо допитати не будь-яку особу (навіть за умови, якщо вона вважає, що може перебувати в небезпеці через свої показання), а виключно лише ту, якій забезпечується захист згідно Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у  кримінальному судочинстві" (далі також - Закон № 3782-ХІІ). 

Наведене тлумачення повністю узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 16 Закону № 3782-ХІІ, яка передбачає проведення допиту учасника кримінального провадження з використанням відеоконференції у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи. Унормування такої процесуальної дії саме у розділі "Заходи забезпечення безпеки" вказаного Закону додатково утверджує у висновку, що обов'язковим є набуття статусу особи, щодо якої забезпечується безпека. 

Ці висновки підтверджуються й судовою практикою. В ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 (№ ЄДРСР: 58433036) було акцентовано увагу, що виходячи зі змісту ч. 9 ст. 352 КПК  проведення допиту свідка дистанційно дозволяється  саме  у випадку вжиття щодо такої особи заходів безпеки згідно Закону № 3782-ХІІ.

При цьому, необхідно брати до уваги, що Закон визначає обов'язкові підстави застосування заходів безпеки - це дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну особи (ст. 20 Закону № 3782-ХІІ).

Вказівка саме на реальну загрозу (ст. 20 Закону 3782-ХІІ) та посилання на можливість проведення допиту «залегендованого» свідка тільки у виключних випадках (ч. 9 ст. 352 КПК) зобов'язує суд перевірити не лише наявність формального статусу особи, щодо якої вжито заходи забезпечення безпеки. Це зобов’язує суд дослідити дані, які свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну свідка. 

Встановлюється й процесуальна форма прийняття рішення про застосування заходів безпеки - вмотивована постанова (ухвала), яка приймається органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею, судом (ст. 22 Закону).

Певною мірою дискусійним є питання дослідження судом постанови про застосування заходів безпеки. У багатьох випадках суди обмежуються лише дослідженням листів органів досудового розслідування, в яких згадується про застосування заходів захисту, а також інших подібних "побічних" документів. 

Водночас існують й інші приклади судової практики. Так, у ході постановлення ухвали від 07.05.2019 (№ ЄДРСР: 81559080) Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області   дослідив постанову про застосування заходів безпеки до свідка, а також і заяви та клопотання свідка щодо застосування таких заходів.  

Слід дійти висновку, що дослідження постанови про застосування заходів безпеки є не лише можливим, але й є необхідним для прийняття законного рішення. Це зумовлено тим, що листи органу досудового розслідування, як й інші подібні документи, як правило не містять фактичних даних, що свідчать про наявність реальної небезпеки щодо свідка.  

А з метою збереження конфіденційності даних щодо особи та забезпечення її безпеки, можливо скористатися положеннями п. 2 ч. 5 та ч. 6 статті 99 КПК, а також пункту "а" ч. 1 ст. 15 Закону № 3782-ХІІ. У такому випадку суду може бути надано копію відповідної постанови із обмеженням відомостей про особу свідка в них. 

Судова практика свідчить, що доволі часто сторона обвинувачення не в змозі довести те, що свідок дійсно потребує захисту. 

Прикладом цього є ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2019 (№ ЄДРСР: 81325711). Суд відхилив посилання прокурора на лист управління Національної поліції, за змістом якого до свідка вжиті заходи забезпечення безпеки. Суд дійшов висновку, що прокурором не наведені докази на підтвердження винятковості такого випадку для забезпечення безпеки свідка. Окрім того, суд акцентував увагу, що з клопотанням про вжиття заходів забезпечення безпеки сам свідок ні до суду, ні до прокурора не звертався.

В ухвалі Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02.08.2019 (№ ЄДРСР: 83403000) було акцентовано увагу на відсутності доказів винятковості обставин, якими обґрунтовується клопотання прокурора про допит свідка із забезпеченням заходів безпеки. Було вказано на наявність даних, що підтверджують обізнаність обвинувачених із даними щодо особи свідка на час розгляду клопотання. 

З усього наведеного слід дійти висновку, що стороні захисту доцільно проявляти активність та спонукати суд до змістовного дослідження доказів. Такі докази повинні підтверджувати як процесуальний статус свідка як особи, щодо якої вживаються заходи забезпечення безпеки у кримінальному провадженні, так і наявність даних, що свідчать про реальну загрозу його безпеці. 

Вимога національного законодавства щодо необхідності оцінки судом реальної загрози безпеці свідка повністю корелюється із прецедентною практикою ЄСПЛ. В п. 61 рішення "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" Суд зазначив: "Суд не переконаний, що Апеляційний суд в достатній мірі оцінив реальність загрози помсти офіцерам поліції та членам їх сімей. З рішення суду не вбачається, чи розглядав він питання, що заявники будуть спроможні виконати такі погрози або спонукати інших осіб зробити це за їх дорученням. Його рішення базувалося виключно на серйозності скоєних злочинів". 

ІІІ. Процедура дистанційного допиту

У межах згаданої справи "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" анонімні свідки знаходилися в окремій кімнаті зі слідчим, куди обвинувачені та їх адвокати не мали доступу. Захист ставив питання за допомогою дротового аудіозв'язку. Захист не лише не володів даними про особу свідків, але й був позбавлений можливості слідкувати за їх поведінкою в ході допиту, та відповідно - перевірити їх надійність. Ці обставини були визнані ЄСПЛ порушенням права обвинуваченого за пунктом «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції (п. 59 рішення).

З наведеного, а також положень ст. 336 та 352 КПК вбачається, що процедура допиту свідка повинна забезпечувати стороні захисту належну можливість проведення перехресного допиту, а також сприймати відеозображення свідка під час допиту та відслідковувати його поведінку. 

ІV. Доказове значення показань "залегендованого" свідка

Вище в даній статті були проаналізовані основні вимоги національного законодавства та висновки ЄСПЛ щодо допиту "залегедованого" свідка, у разі недотримання яких одержані з показань такого свідка фактичні дані можуть бути визнані недопустимими доказами як такі, що одержані з порушенням встановленого КПК порядку (ч. 1 ст. 86) або із порушенням права на перехресний допит (п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК). 

Заразом навіть за умови дотримання всіх зазначених вимог, одержані з показань свідка дані не можуть виступати єдиним або вирішальним доказом винуватості особи. 

Так, в пункті 51 загаданого рішення "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" Суд зауважив: "Слід нагадати, що обвинувальний вирок не повинен базуватися виключно або головною мірою на анонімних твердженнях".

Цей висновок корелює із висновками ЄСПЛ щодо оцінки доказів, розглянутих не в ході змагального процесу, наведеними в п. 216 рішення "Міралішвілі проти Росії": "Як правило, Конвенція не забороняє в абсолютних приписах посилання на докази, котрі не були розглянуті в ході змагального процесу. Водночас такі докази слід розглядати з особливою обережністю. У низці справ Європейський Суд постановив, що якщо обвинувальний вирок головним чином базується на таких показаннях, то права сторони захисту обмежені такою мірою, яка не є співмірною із гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції". 

Джерело