Конфіскація майна та спеціальна конфіскація як заходи кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання з боку фізичних осіб

Кримінальним законодавством України регламентована низка заходів кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання з боку фізичних осіб. Системний аналіз положень Загальної й Особливої частин Кримінального кодексу України (далі — КК) дає підстави зробити висновок, що за своїм характером ці заходи можуть бути як каральними, так і некаральними. До каральних заходів кримінально-правового характеру належать різні за ступенем своєї суворості покарання. Некаральні заходи кримінально-правового характеру становлять примусові або заохочувальні заходи, або такі заходи, що засновані на гуманістичних засадах чи недоцільності здійснення подальшого кримінального провадження. Останні, з огляду на їх взаємозв’язок із кримінальною відповідальністю, поділяються на заходи, що реалізуються лише через кримінальну відповідальність або виключно поза межами такої відповідальності.

Про проблему загалом

Одними з різновидів заходів кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання з боку фізичних осіб є конфіскація майна і спеціальна конфіскація. Нормативна визначеність цих заходів кримінально-правового характеру в КК створила передумову для постановки й з’ясування питання щодо змісту й сутності цих правових явищ, їх співвідношення між собою тощо. В науковому середовищі дедалі частіше звертається увага на те, що правова природа цих заходів кримінально-правового впливу є доволі схожою. У зв’язку з цим навіть пропонується спеціальну конфіскацію включити до переліку покарань, а не відносити її до «інших заходів» кримінально-правового характеру поряд з примусовими заходами медичного характеру та примусовим лікуванням.

Додаткової актуальності обраній тематиці надає і той факт, що сьогодні в провадженні Конституційного Суду України перебуває справа за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) положень статей 96-1, 96-2 КК. Автори клопотання вважають, що оспорювані положення кодексу не відповідають статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, статті 21, частинам другій, третій статті 22, частинам першій, четвертій, шостій статті 41, статті 58, частині другій статті 61, частині першій статті 62, статті 64 Конституції України (є неконституційними), оскільки спеціальна конфіскація дублює покарання у вигляді конфіскації майна, порушує принцип пропорційності, принцип індивідуалізації відповідальності та презумпцію невинуватості, позбавляє права приватної власності.

Конфіскація майна

З огляду на вищенаведене, хотілося б звернути увагу фахівців на такі аспекти правового буття вказаних засобів у системі заходів кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 52, чч. 1 і 2 ст. 59 КК конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого та додатковим видом покарання, що встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК. Метою покарання у вигляді конфіскації майна є не лише кара, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

Спеціальна конфіскація

Згідно з ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає в примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу в понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого ч. 1 ст. 150, ст. 154, чч. 2 і 3 ст. 159-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 ст. 204, 209-1, 210, чч. 1 і 2 статей 212, 212-1, ч. 1 ст. 222, 229, 239-1, 239-2, ч. 2 ст. 244, ч. 1 статей 248, 249, чч. 1 і 2 ст. 300, ч. 1 статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, ч. 1 статей 363-1, 364-1, 365-2 КК.

Нормативні приписи щодо спеціальної конфіскації висвітлені в розділі XIV Загальної частини КК, який має назву «Інші заходи кримінально-правового характеру». В цьому розділі закону про кримінальну відпо ві дал ьніст ь спеціальна конфіскація розташована разом із примусовими заходами медичного характеру й примусовим лікуванням як окремими різновидами інших заходів кримінально-правового характеру. Зазначимо, що «інші заходи кримінально-правового характеру» є відносно новим інститутом кримінального права. У сучасному вигляді цей інститут було сформовано в 2014 р. чотирма законами, якими вносилися зміни до КК з метою гармонізації кримінального законодавства України із законодавством європейських країн, в якому, окрім покарання, передбачені ще й інші заходи впливу на осіб, що вчинили кримінально протиправні діяння.

Таким чином, у розділі XIV Загальної частини КК нормативно визначені ті заходи кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні (Панов М. І., Харитонов С. О. Суспільна небезпечність у системі ознак поняття «кримінальне правопорушення» // Проблеми законності, 2020, № 150. С. 124— 141) та протиправні посягання, які за своєю суттю та призначенням хоча і є примусовими, але не каральними заходами, тобто не заходами-покараннями. Ознака «іншості» цих заходів кримінально-правового впливу, власне, й свідчить про те, що ці заходи є відмінними від покарання. При цьому «іншість» як ознака свідчить також і про те, що спеціальна конфіскація хоча й розташована в розділі XIV Загальної частини КК, водночас є окремим самостійним заходом кримінально-правового характеру в системі таких «інших заходів», окремі види яких також унормовані в цьому розділі.

Спеціальна конфіскація як інший захід кримінально-правового реагування на протиправні посягання з боку фізичних осіб залишається таким «іншим» заходом і тоді, коли він застосовується разом із покаранням та (або) примусовими заходами медичного характеру щодо обмежено осудної особи чи примусовими заходами виховного характеру щодо неповнолітньої особи, яка досягла віку настання кримінальної відповідальності, і тоді, коли він застосовується поза межами кримінальної відповідальності, тобто у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності або застосування примусових заходів медичного характеру щодо неосудної особи чи примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітньої особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Компенсаторна й превентивна мета

Оскільки спеціальна конфіскація належить до так званих «інших заходів кримінально-правового характеру», її мета відрізняється від мети покарання. Зокрема, спеціальній конфіскації не властива мета кари й виправлення винної особи. Спеціальна конфіскація покликана заблокувати «рухи» підозрілого капіталу або капіталу, здобутого законним шляхом, який у подальшому сприяв різним проявам кримінальної активності. Відібрання в особи знарядь спричинення шкоди, грошових коштів або іншого визначеного законом майна націлене на запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень або суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК, як особами, що є суб’єктами кримінального правопорушення, так й особами, які такими суб’єктами не є. В цьому контексті спеціальна конфіскація є ефективним і необхідним засобом боротьби з різними проявами сучасної злочинності.

Доречно зауважити, що в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) підкреслюється теза про те, що спеціальна конфіскація майна, яке набуте незаконним чином або походження якого пояснити неможливо, переслідує як компенсаторну, так і превентивну мету (Справа «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява № 36862/05): рішення ЄСПЛ від 12 трав. 2015 р.

Не можна, безперечно, не звернути увагу на вже задекларовану на початку нашої публікації доктринальну позицію, згідно з якою спеціальна конфіскація в дійсності не відмежована за своїми ознаками від покарання. Більше того, на думку окремих вітчизняних фахівців, вказана позиція знаходить своє висвітлення безпосередньо в деяких рішеннях ЄСПЛ, в яких, зокрема, наголошується на тому, що спеціальна конфіскація може переслідувати не лише цілі превенції і відшкодування, але й цілі покарання. У такому разі цілі превенції й відшкодування поєднуються з цілями покарання і можуть розглядатися як складові самого поняття покарання (Справа «Уелч проти Сполученого Королівства» (заява № 17440/90): рішення ЄСПЛ від 9 лют. 1995 р. // HUDOC: database. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-125350).

Коментуючи подібну позицію, слід зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ застосування конфіскації майна (за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону), буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише тоді, коли така законна конфіскація в цій конкретній ситуації не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу й захисту фундаментальних прав осіб». Зокрема, ЄСПЛ у рішенні по справі «Уелч проти Сполученого Королівства» наголошує на тому, що одним з обов’язкових критеріїв правомірності втручання в право мирного володіння майном є критерій «пропорційності», «справедливої рівноваги» між суспільними та приватними інтересами. Складові цього критерію не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї «справедливої рівноваги» (у Верховному Суді України підсумували рекомендації щодо захисту права власності // Закон і бізнес. URL: https://zib.com.ua/ua/print/120218-u_verhovnomu_ sudi_pidsumuvali_rekomendacii_ schodo_zahistu_pr.html).

З огляду на це варто зазначити, що одним із критеріїв спеціальної конфіскації саме як «іншого заходу кримінально-правового характеру» є критерій «пропорційності», «справедливої рівноваги» між суспільними та приватними інтересами. Верховний Суд, враховуючи саме цей аспект, наголошує на тому, що можливість застосування спеціальної конфіскації не повинна виключатися навіть у тих випадках, коли конфіскація майна, з огляду на його вартість, виглядає набагато суворішим заходом, ніж призначене покарання. У таких випадках суд має навести належні аргументи, які обґрунтовують, з урахуванням обставин конкретної справи, що такий захід не порушуватиме наведені вище стандарти ЄСПЛ. У подібних випадках до уваги можуть братися: вартість майна, що підлягає конфіскації, законність чи незаконність його походження; тяжкість і характер вчиненого кримінального правопорушення; наявність, розмір і характер завданої шкоди або шкоди, яка потенційно могла бути завданою кримінальним правопорушенням; вид і розмір призначеного покарання тощо. Таким чином, під час прийняття рішення про застосування спеціальної конфіскації правозастосувач має переконатися в наявності не лише формальних для цього підстав, передбачених у КК, але й у тому, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар» (постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС від 14 червня 2018 року у справі № 366/1872/17 // Єдиний державний реєстр судових рішень: офіц. сайт. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74842644).

Спеціальна конфіскація: ознаки

З огляду на це, з урахуванням системного аналізу окремих положень чинного КК, можна дійти висновку, що спеціальна конфіскація як «інший захід кримінально-правового характеру», має низку ознак, які відрізняють її від конфіскації майна як покарання — карального заходу кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання з боку фізичних осіб. До таких ознак, зокрема, належать:

1) вказані заходи кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання відрізняються між собою за метою: згідно із ч. 2 ст. 50 КК метою покарання є кара, виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Спеціальна конфіскації переслідує виключно компенсаторну та (або) превентивну мету;

2) конфіскація майна є додатковим покаранням. Спеціальна конфіскація може застосовуватися самостійно або разом із покаранням чи іншими заходами кримінально-правового характеру щодо фізичної особи;

3) конфіскація майна як покарання призначається за вчинення тяжких й особливо тяжких корисливих злочинів, а також злочинів незалежно від ступеня тяжкості проти основ національної безпеки України і громадського порядку у випадках, передбачених у санкціях статей Особливої частини КК. Спеціальна конфіскація застосовується лише за вчинення умисних кримінальних правопорушень або суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК, за які визначене основне покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу (понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян), а також за вчинення окремих протиправних посягань, перелік яких визначено ч. 1 ст. 96-1 КК. Ця ознака, до речі, підкреслює тезу про те, що сфера кримінально-правового впливу на суспільно небезпечні посягання з боку фізичних осіб сьогодні не обмежується лише боротьбою з різними видам кримінальних правопорушень (злочинів або кримінальних проступків), оскільки кримінальні правопорушення не є єдиною і виключною підставою застосування кримінально-правового примусу або заохочення і вже давно, за справедливим зауваженням окремих дослідників, перестали бути фетишем кримінального судочинства;

4) конфіскація майна як покарання застосовується до всього або частини майна, що належить засудженому на праві власності. Спеціальній конфіскації, навпаки, підлягає лише майно або здобуте кримінально протиправним шляхом, або хоча й набуте на законних підставах, але яке призначалося чи використовувалося для вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК;

5) конфіскація майна як покарання призначається виключно на підставі обвинувального вироку суду й не може бути призначена неповнолітньому, неосудному або особі, яка звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання, в тому числі й у зв’язку із закінченням строків давності (за винятком випадків, коли давність не застосовується, наприклад, у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (ст. 109–114-1), миру та безпеки людства (ст. 437–439, ч. 1 ст. 442 КК). Спеціальна конфіскація застосовується не лише на підставі обвинувального вироку суду, але також і на підставі ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності (крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності), ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру, ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характер (ч. 2 ст. 96-1 КК);

6) нарешті, конфіскація майна реалізується виключно щодо засудженої особи. Адресатом же спеціальної конфіскації може бути не лише засуджена особа, але й особа, яка: а) не є суб’єктом кримінального правопорушення; б) є суб’єктом кримінального правопорушення, але була звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання; в) є «третьою особою».

Доречно також зазначити, що предметом спеціальної конфіскації є гроші, цінності та інше майно, які:

1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення, або винагороди за його вчинення;

3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а в разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (ч. 1 ст. 96-2 КК).

Джерело: lexinform.com.ua