Некоректне з погляду лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду

15 вересня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №372/2583/18 скасував постанову апеляційного суду через надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння судом вимог позову.

ТОВ «ІПК» звернулось до суду з позовом до іпотекодержателя, ТОВ «Коллаба», ПАТ «РВС Банк» про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності.
 
Позивач вказував, що між ним і іпотекодержателем було укладено договір іпотеки, предметом якої є ресторанний комплекс, що у подальшому за його згодою поділений на окремі об’єкти нерухомого майна. Тобто склалися правовідносини іпотеки щодо семи об’єктів, переданих позивачем як забезпечення виконання зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем за договором позики. Відповідач став власником семи об’єктів іпотеки, також за ним зареєстровано право власності на земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості, тому правовідносини між учасниками справи, на думку позивача, змінилися і він вважав, що правовідносини іпотеки за договором іпотеки між ним і іпотекодержателем припинились у повному обсязі відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, ст.ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку» щодо шести об’єктів нерухомого майна.
 
Місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним цивільним кодексом способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.
 
Оскаржуватися в даному випадку можуть виключно рішення або дії державного реєстратора, які порушують права позивача, а відповідачем у справі має бути той державний реєстратор, рішення чи дії якого, на думку позивача, призвели до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Разом із тим, ТОВ «ІПК» жодних позовних вимог до державних реєстраторів не заявляло.
 
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
 
Аналіз норм ст.ст. 13, 42, 48, 50, 51, 175 ЦПК України дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.
 
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Однак встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
 
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
 
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, від 01 квітня 2020 р. у справі №520/13067/17.
 
У справі, що переглядалася, спір у позивача виник саме з іпотекодержателем та банком щодо порушення останніми права власності позивача на нерухоме майно внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за цими особами права власності на спірні об’єкти нерухомого майна.
 
При цьому слід ураховувати, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства.
 
Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.