«Отруйне дерево»: останні тренди судової практики щодо недопустимості доказів

Артем Білоусов, «Pavlenko Legal Group» адвокат
Джерело: Юргазета
 

У роботі адвоката багато що залежить від його техніки. Іноді на перший погляд безнадійна справа може бути повернута на користь клієнта в результаті застосування адвокатом тактичних інструментів, які можуть звести нанівець всі докази, отримані слідством, та в кінцевому результаті роблять справу виграшною. Одним з джерел корисних лайфхаків для кожного адвоката є судова практика. У зв'язку з цим метою цієї статті є аналіз найбільш цікавих, на думку автора, судових справ Верховного Суду за 2021 р., які стосуються практики визнання доказів недопустимими.

1. Недопустимість доказів, здобутих у рамках іншого кримінального провадження

  У постанові від 26.01.2021 р. у справі №127/25394/18 Касацій ний кримінальний суд Верховного Суду дійшов висновку, що докази, здобуті в рамках іншого кримінального провадження (до того ж, щодо іншої особи), з яким провадження щодо обвинуваченого не об'єднувалось та не виділялося з нього, є недопустимими та не можуть бути використані з метою доведення вини особи.

2.  Недопустимість доказів у розслідуванні корупційних злочинів

Розглядаючи справу №369/13151/14-к за обвинуваченням службової особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку з отриманням неправомірної вигоди, Касацій ний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 27.01.2021 р. встановив наявність ряду грубих порушень кримінального процесуального законодавства, що призвели до визнання здобутих у рамках слідства доказів недопустимими.

Зокрема, за результатами розгляду касаційної скарги прокурора Верховний Суд встановив наступні порушення: досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось за неналежною підслідністю; проведення обшуку за місцем роботи підозрюваного здійснювалось із грубим порушенням КПК України (протокол обшуку містив неточності щодо адреси місця проведення обшуку, присутніх осіб); опитування підозрюваного проведене без вручення відповідної постанови прокурора, пропозиції пройти опитування, складення окремого протоколу. У зв'язку з зазначеним всі докази, здобуті слідством під час досудового розслідування, були визнані недопустимими.

Особливої уваги заслуговують висновки Верховного Суду щодо оцінки матеріалів НРСД. Так, у зазначеній справі №369/13151/14-к касацій ний суд погодився з судами попередніх інстанцій, що докази, отримані за результатами НРСД у рамках кримінального провадження, є недопустимими, оскільки ухвали слідчого судді, а також постанова прокурора про контроль вчинення злочину не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, на стадії закінчення досудового розслідування під час надання доступу до його матеріалів (ця позиція узгоджується з висновками, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2019 р. у справі №751/7557/15-к).

Також Верховний Суд погодився з висновками попередніх судів, що діяльність слідчих органів у кримінальному провадженні стосовно підозрюваного не була пасивною і не обмежувалась спостереженням. Зокрема, суд звернув увагу на те, що особа, яка була залучена до конфіденційного спів робітництва, звернулась до правоохоронних органів та надала згоду на співробітництво ще до висунення обвинуваченим, згідно з пред'явленим йому обвинуваченням, вимог до третіх осіб про надання неправомірної вигоди.

3. Витяг з ЄРДР не може замінити постанову про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, розглядаючи справу №754/7061/15 за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, зазначила, що у кримінально-процесуальній доктрині загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів:

  • належне джерело;
  • належний суб'єкт;
  • належна процесуальна форма;
  • належна фіксація;
  • належна процедура;
  • належний вид способу формування доказової основи.

В аспекті належного суб'єкта слід розглядати у т. ч. й прокурора.

У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, покладених на нього ст. 36 КПК України, вони здійснюються неналежним суб'єктом. Виходячи з цього, відсутність у матеріалах досудового розслідування постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повно важення прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те закон них повноважень.

Разом з тим, за змістом ст. 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повно важення прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов'язково має прийматись у формі постанови, яка повинна міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК України вимогам до процесуального рішення у формі постанови, в т. ч. має бути підписана службовою особою, яка її прийняла, та не може бути замінена з ЄРДР.

4. Висновок податкової перевірки, проведеної без належної правової підстави, є недопустимим доказом

У постанові від 16.02.2021 р. у справі №752/18344/16-к за обвинуваченням колишньої голови правління ВАТ НАСК «Оранта» у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків, що призвело до зав дання матеріальної шкоди, Касацій ний кримінальний суд Верховного Суду встановив, що в основу висновку про «не ефективну господарську діяльність» обвинуваченого прокурором покладено довідку, складену Державною фінансовою інспекцією за результатами перевірки юридичної особи. Надаючи оцінку цій довідці, Верховний Суд на підставі аналізу спеціального законодавства дійшов висновку, що перевірка ВАТ НАСК «Оранта» здійснена з порушенням вимог щодо підстав проведення податкової перевірки, а отже, довідка, складена за результатами перевірки, є недопустимим доказом у розумінні ст. 86, 87, 94 КПК України.

5. Докази, отримані в результаті обшуку приміщення під виглядом його огляду, є недопустимими

Розглядаючи справу №127/13350/18 за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 313, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, у зв'язку з придбанням з метою виготовлення психотропних речовин та зберіганням їх у власній квартирі, Касацій ний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 р. дійшов висновку, що органами досудового розслідування був проведений огляд місця події — орендованої квартири. Натомість перевіркою матеріалів досудового розслідування встановлено відсутність даних, які могли б стати підставою для проведення огляду. З'ясовано, що огляд проводився в грубій, примусовій формі, а відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме на підставі даних, отриманих під час такої слідчої дії. У зв'язку з зазначеним касацій ний суд погодився з висновком апеляційного суду, що проведений огляд місця події був фактично обшуком, що має відбуватися виключно на підставі ухвали слідчого судді. А докази, отримані під час незаконної слідчої дії, є недопустимими.

Висновок

Як показує практика, органи досудового розслідування часом можуть допустити вчинення грубих процесуальних помилок, які призводять до недопустимості всієї доказової бази за принципом «отруйного дерева».