Поки рішення суду не виконане, дії державного виконавця не можуть бути визнані правомірними

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішення суду здійснюється органом державної виконавчої служби в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», та розпочинається з відкриття виконавчого провадження постановою державного виконавця.
 
Утім, нерідко трапляються випадки, коли державний виконавець не вживає жодних дій щодо виконання рішення суду.
 
Саме це питання досліджував Верховний Суд у справі №523/9329/19, з матеріалів справи якої стає відомо, що на виконанні в державного виконавця знаходилось виконавче провадження з виконання рішення районного суду про стягнення в солідарному порядку на користь позивача майнової шкоди у розмірі 42 835 грн та в рівних частках 780 грн витрат на публікацію в персі про виклик до суду.
 
Постановою державного виконавця винесене постанова про розшук майна боржника, а саме мотоцикла. Проте в матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про направлення цієї постанови до Відділу безпеки дорожнього руху Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області до виконання.
 
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження скаржнику стало відомо, що боржнику належить 51/400 частка в будівлі, проте державним виконавцем накладено арешт на дане майно.
 
Державний виконавець не вживає жодних дій щодо виконання рішення суду. Невчиненням державним виконавцем виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» більше двох років порушено його законні інтереси та право, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
 
Ухвалою суду першої інстанції визнано бездіяльність головного державного виконавця першого Приморського ВДВС ГТУЮ в Одеській області при виконанні рішення Суворовського райсуду м. Одеси за виконавчим листом у справі №523/15770/16-ц неправомірною.
 
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано й у задоволенні скарги відмовлено. Апеляційний суд виходив з того, що державний виконавець вчиняв усі передбачені законом заходи для реального виконання рішення суду.
 
Висновок Верховного Суду
 
Судді ВС нагадали, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18 (провадження №61-39095св18) вказано, що «належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
 
Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
 
Також ВС підкреслив, що у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №295/4514/16-ц (провадження №61-29115сво18) зазначено, що «аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ, як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав».
 
Тому помилковим є висновок апеляційного суду з посиланням на частину сьому статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» про відсутність бездіяльності державного виконавця у невжитті заходів щодо звернення стягнення на 51/400 частки боржника в праві спільної часткової власності на будівлю, оскільки частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.
 
Аналіз матеріалів справи свідчить, що до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби в Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з дорученням про перевірку інформації про наявність майна боржника за певною адресою державний виконавець також не звертався. За таких обставин суд апеляційної інстанції помилково скасував по суті правильне рішення суду першої інстанції.
 
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а ухвалу районного суду залишив у силі.