Проблеми судового розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності

Олександр Худенко

адвокат, член Комітету цивільного права та процесу

Ради адвокатів Київської області,

асистент кафедри господарського права  юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

З набранням чинності новими редакціями процесуальних кодексів у адвокатів та суддів виникало дуже багато спірних питань з приводу чинних процесуальних правил у кожній конкретній справі. Майже за рік дії нових процесуальних кодексів більшість з цих питань певним чином були узгоджені та однозначно вирішені. Разом з тим дотепер дискусійним залишається розгляд справ щодо прав інтелектуальної власності.

ЦПК України та КАС України в новій редакції вже не містять правил розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності, а ГПК України в п. 16 Перехідних положень передбачає, що "до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу".

При однаковому цитуванні зазначеної норми суди різних юрисдикцій робили з неї протилежні висновки.

Типові помилки можна об'єднати в дві основні групи:

1) визнання виключної юрисдикції господарських судів у вирішенні справ щодо прав інтелектуальної власності. Судді окружних адміністративних та місцевих загальних судів неодноразово намагалися відмовляти позивачам у відкритті проваджень в справах щодо прав інтелектуальної власності або здійснювали їх закриття, посилаючись на виключну юрисдикцію господарських судів у вирішенні справ щодо прав інтелектуальної власності.

Так, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва з посиланням на п. 16 Перехідних положень ГПК України дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішення Апеляційної палати Мінекономрозвитку "стосуються прав інтелектуальної власності", а тому їх розгляд "не належить до юрисдикції адміністративних судів" (див. справу №826/15263/18). В той же час як інша суддя цього ж суду прийняла рішення в аналогічній справі, яке підтримала апеляція (див. справу №826/13795/17).

Судді Харківського адміністративного окружного суду неодноразово відмовляли позивачу у відкритті проваджень у справах про визнання протиправними рішень Мінекономрозвитку про відмову у видачі патенту на винахід та затвердження патентоздатності винаходів за критеріями «промислова придатність» і «винахідницький рівень» (див. справи №820/4315/18, 820/4578/18). В обґрунтування своїх висновків про розгляд таких справ в порядку господарського судочинства судді посилалися на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 №10. При цьому ігнорувався публічно-правовий характер саме таких спорів та той факт, що позивач не є суб'єктом господарювання.

Один з місцевих загальних судів так само визначив за господарськими судами виключну юрисдикцію з розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності та закрив провадження у відповідній справі, яка розглядалася ним ще з 2015 року (див. справу №331/6402/15-ц).

2) застосування нових правил територіальної підсудності, які передбачають розгляд справ за місцезнаходженням відповідача.

Апеляційний суд міста Києва направив справу про порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет до місцевого загального суду за місцем проживання та місцезнаходженням відповідачів (див. справу №757/7570/18-ц). При цьому апеляційний суд обґрунтував свою позицію тим, що "на рівні цивільного процесуального законодавства не закріплено аналогію процесу на яку, як на обґрунтування підсудності спору, посилався позивач". Під "аналогією процесу" апеляційний суд мав на увазі п. 16 Перехідних положень ГПК України.

Також була спроба відповідача подавати до господарського суду клопотання про закриття провадження та передачу справи за підсудністю до Вищого суду з питань інтелектуальної власності (див. справу №904/945/18). Суд таке клопотання правомірно відхилив у зв’язку з тим, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності ще не розпочав свою роботу.

З урахуванням зазначеної судової практики проаналізуємо основні положення норми, викладеної в п. 16 Перехідних положень ГПК України.

Перше, на що варто звернути увагу, це визначення поняття "справи щодо прав інтелектуальної власності". Перелік таких справ міститься в ч. 2 ст. 20 ГПК України. На наше переконання, цей перелік не є виключним у зв'язку з тим, що законодавець використовує по відношенню до переліку виділяюче слово «зокрема», а не конкретизуюче словосполучення «а саме». Тому справи щодо прав інтелектуальної власності - це справи у спорах про охорону та захист прав інтелектуальної власності, а також справи у спорах про використання об'єктів або розпоряджання правами інтелектуальної власності з порушенням конкурентного законодавства.

Друге, що підлягає з’ясуванню, це джерело "правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу". Відповідні правила містяться саме в ГПК України, ЦПК України, а також в КАС України в редакціях від 03.08.2017. Правила визначення юрисдикції судів з розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності за процесуальними кодексами в нових редакціях від 15.12.2017 не застосовуються до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи.

Третє, що викликає запитання, але не дає на них відповіді, це "розгляд за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу". Зрозуміло, що після набрання чинності ГПК України в редакції від 15.12.2017 розгляд справ щодо прав інтелектуальної власності в господарських судах здійснюється вже за цією редакцією ГПК України. Але за яким з процесуальних кодексів мають розглядати справи щодо прав інтелектуальної власності суди загальної та адміністративної юрисдикції? Вважаємо, що за новими правилами ЦПК України та КАС України відповідно, оскільки законодавець прямо не зазначив про обов'язковість розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності судами інших юрисдикцій за правилами ГПК України.

Для прикладу, чітке формулювання розгляду справ судом однієї юрисдикції за процесуальним кодексом іншої було закладено при прийнятті КАС України в п. 6 Прикінцевих та перехідних положень: "До початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України".

Отже, узагальнимо головні причини, які призводять до помилкового визначення юрисдикції та правил розгляду справ щодо прав інтелектуальної власності до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності:

- невірне тлумачення судами п. 16 Прикінцевих положень ГПК України;

- ігнорування судами п. 16 Прикінцевих положень ГПК України;

- безініціативність сторін у доведенні правильності обраної юрисдикції та оскарженні помилкової;

- неможливість касаційного оскарження ухвал про передачу справи на розгляд іншого суду;

- брак нормативного регулювання юрисдикції та правил розгляду відповідних справ у перехідний період.

Джерело: Матеріали круглого столу «Актуальні проблеми господарського права і господарського процесу» (м. Київ, 09.11.2018)