У КПК з’являться фахівці з питань права — нові учасники кримінального провадження в суді

3 листопада на сайті Верховної Ради опублікували текст законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо науково-консультативного забезпечення у кримінальному провадженні та провадженні в справах про адміністративні правопорушення» № 4295 від 30.10.2020.

Його авторами виступають народні депутати від фракції «Слуга народу» Ігор Фріс, Ольга Совгиря, віце-спікер парламенту Руслан Стефанчук та інші.

Зокрема, пропонується впровадити в Кримінальний процесуальний кодекс в перелік учасників кримінального провадження фахівців з питань права.

Так, згідно з пропонованою новою статтею КПК 242-1 «як фахівець з питань права може бути залучена особа, яка має науковий ступінь та/або вчене звання».

При цьому автори не уточнюють, з якого саме профілю особа повинна мати такі регалії: юридичного, технічного тощо. Інших вимог до таких фахівців також не передбачено.

Разом з тим, в самій же пояснювальній автори пишуть про те, що на практиці часто висновки роблять «не визнані фахівці з питань кримінального та кримінального процесуального права, які мають науковий ступінь та/або водночас вчене звання, а особи, які лише формально мають відповідний науковий ступінь і системно не займаються науковою діяльністю». Рішення про залучення до участі у справі фахівця з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом за клопотанням сторони кримінального провадження.

На фахівця з питань права за аналогією поширюються ті самі, що й на спеціаліста, положення КПК щодо відводів, процесуальних витрат та участі у судовому розгляді, крім положень щодо участі в дослідженні доказів.

Автори законопроекту пропонують, щоб сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мали право подати до суду висновок фахівця з питань права щодо:

1) вирішення колізії чи конкуренції норм;

2) дії закону у часі, просторі і за колом осіб, а також змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Разом з тим, висновок фахівця з питань права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Також в КПК пропонується визначити, що висновок фахівця з питань права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в судовому рішенні на висновок фахівця з питань права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Відповідно до змін в ст. 434-2 КПК «Порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду» пропонується передбачити, що після передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ньому суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки консультативного висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, крім випадків, коли консультативний висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

Наразі КПК оперує в цій статті поняттям «науковий» висновок, а не консультативний, як пропонують автори законопроекту.

Аналогічно, до Кодексу про адміністративні правопорушення також пропонується ввести статтю 273-1 «Фахівець з питань права».

Автори пояснюють необхідність прийняття цього законопроекту таким чином (при цьому цікаво, що в пояснювальній йдеться також і про «наукових фахівців, які входять до штату апарату судів», однак в тексті законопроекту про них – ані слова):

«У зв’язку з динамічним розвитком права і законодавства, появою їх нових галузей та підгалузей, ускладненням правового регулювання практично у будь-якому судовому провадженні виникають проблемні питання права. З цієї причини адвокати, прокурори і суди звертаються до авторитетних вчених в галузі права або до вищих навчальних закладів освіти юридичного профілю чи відповідних наукових установ з проханням висловити свою позицію з тих чи інших питань – і висновки цих вчених (закладів, установ) фактично беруться до уваги при вирішенні складних правових питань.

При цьому кримінальне процесуальне законодавство (ч. 1 ст. 242 КПК України), навпаки, забороняє проведення експертизи для з’ясування питань права в кримінальному провадженні. Попри це, висновки правової експертизи на практиці часто готуються, а роблять їх іноді не визнані фахівці з питань кримінального та кримінального процесуального права, які мають науковий ступінь та/або водночас вчене звання, а особи, які лише формально мають відповідний науковий ступінь і системно не займаються науковою діяльністю.

Усе це спричиняє можливість низької якості висновків, написання в них будь-яких умовиводів на користь сторони, яка залучила такого фахівця, оплатила його послуги та компенсувала його витрати, пов’язані з викликом до суду.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не регламентує проведення експертизи з питань права, хоча прямо і не забороняє її проведення.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Таким чином, судова експертиза призначається у разі наявності потреби у наукових, технічних чи інших спеціальних знаннях для вирішення певних питань. Але до спеціальних знань не належать загальновідомі та загальнодоступні наукові знання в галузі права, якими повинні володіти слідчі, прокурори і судді відповідно до своїх професійних характеристик. Таким чином, здійснюване вченими доктринальне тлумачення законодавчих актів, пов’язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків, не може розглядатися як судова експертиза. Неприпустимим є також порушення перед експертом таких правових питань, наприклад, як: наявність чи відсутність вини обвинуваченого в смерті потерпілого, осудність особи замість питання про її психічний стан тощо. Перед фахівцем з питань кримінального права можуть бути поставлені лише специфічні питання щодо вирішення колізії чи конкуренції норм, дії закону в часі, просторі чи за колом осіб, а також змісту норм іноземного права, а перед фахівцем з питань адміністративного права – щодо застосування аналогії закону чи аналогії права та змісту норм іноземного права.

Певною мірою проблемні питання права вирішують правові позиції Верховного Суду. Однак правову позицію Верховного Суду можна використати лише в аналогічній чи схожій ситуаціях. Якщо ж подібне питання на розгляді Верховного Суду ще не перебувало, вирішити його в судах першої чи апеляційної інстанції проблематично. Тобто сьогодні на практиці не існує дієвих правових механізмів для вирішення проблемних питань права у кримінальних провадженнях та провадженнях про адміністративні правопорушення.

Прийняття цього законопроекту щодо визначення правового статусу фахівців з питань права та консультативних висновків з питань права надасть змогу врегулювати на законодавчому рівні усі зазначені вище питання.

Метою проекту Закону є віднесення фахівця з питань права до учасників кримінального провадження та провадження у справах про адміністративні правопорушення з одночасним запереченням можливості проведення експертизи у галузі права, а також осучаснене й уніфіковане визначення:

- вимог, що пред’являються до фахівців з питань права, а також до наукових фахівців, які входять до штату апарату судів;

- прав та обов’язків фахівців з питань права;

- правового статусу консультативного висновку з питань права.

Для досягнення зазначеної мети проектом Закону передбачається внесення відповідних змін до Кримінального процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Законопроектом пропонується внести зміни до зазначених Кодексів, згідно з якими передбачити, зокрема, що:

- фахівцями з питань права можуть бути лише фахівці у сфері права, які мають науковий ступінь та/або вчене звання, а науковими фахівцями, які входять до штату апарату судів, – фахівці у сфері права, які мають науковий ступінь або  вчене звання (хоча в тексті законопроекту про них не йдеться – прим. ред.);

- висновок фахівця з питань права може стосуватися лише обмеженого кола правових питань;

- висновок з питань права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи;

- висновок фахівця з питань права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду, але суд може посилатися в рішенні на висновок фахівця з питань права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань;

- на фахівця з питань права за аналогією поширюються ті самі, що і на спеціаліста положення відповідних кодексів щодо відводу та самовідводу, судових викликів і повідомлень, судових витрат, участі у підготовчому провадженні, розгляді справи по суті та в апеляційному розгляді, крім положень щодо участі в дослідженні доказів».

Джерело