Визнання виконавчого напису, за яким у виконавчому провадженні було стягнуто кошти з боржника, таким, що не підлягає виконанню, є підставою для їх повернення

08 вересня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №201/6498/20 задовольнив касаційну скаргу позивача, який просив стягнути з відповідача кошти відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Боржник звернувся до суду з позовом до банку, треті особи – приватний виконавець, приватний нотаріус, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом. У позові зазначав, що постановою приватного виконавця було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором. Оскільки після відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим документом були арештовані його поточні рахунки, накладено арешт на його майно, він змушений був сплатити грошові кошти, які тепер просив стягнути як майно, набуте без достатньої правової підстави.
 
Рішенням районного суду позов залишено без задоволення.
 
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, визнав виконавчий напис приватного нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. У позові про повернення стягненого за виконавчим написом відмовив, оскільки між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України.
 
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
 
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов’язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акта правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили зобов’язаний повернути потерпілому все отримане майно.
 
Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, апеляційний суд водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.
 
Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 р. у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 р. у справі №910/16664/18.
 
Тому висновки апеляційного суду Верховний Суд визнав помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.
 
При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.
 
Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову щодо повернення стягнутого за виконавчим листом, ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.