ВС указав підстави, з яких адвокатові можна не платити гонорар

Відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення гонорару не дає підстав вважати, що сторони погодили його розмір. Такий висновок зробив ВС в постанові №522/17845/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
 
 
Верховний Суд
 
Іменем України
 
Постанова
 
18 грудня 2019 року                         м.Київ                               №522/17845/15-ц
 
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
 
головуючого — СТУПАК О.В.
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С. (суддя-доповідач), УСИКА Г.І., ЯРЕМКА В.В. —
 
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2, Особи 3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6.12.2016.
 
Короткий зміст позовних вимог
 
У серпні 2015 року Особа 1 звернулась до суду з позовом до Особи 2, Особи 3 про стягнення коштів за договором про надання правової допомоги від 24.06.2015 №121.
 
Позов обґрунтований тим, що 24.06.2015 між Особою 1 як адвокатом та Особою 2, яка діяла в інтересах Особи 3, укладено угоду про захист Особи 3 у досудовому кримінальному провадженні. Умовами договору визначено суму гонорару та витрат, пов’язаних з виконанням угоди, а саме: 21500,00 грн. — представництво у суді першої інстанції; 21500,00 грн. — досудове слідство; 21500,00 грн. — представництво у суді апеляційної інстанції, після звільнення Особи 3 з-під варти; додаткові витрати для виконання угоди у сумі 450,00 грн. щодо відвідування Особи 3 у Одеському слідчому ізоляторі; 350,00 грн. — слідчі дії та судові засідання.
 
Позивач як адвокат умови договору виконала у повному обсязі, однак Особа 2 умов договору не виконала, не оплатила суми гонорару та суми додаткових витрат за надання позивачем правової допомоги.
 
Позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просила суд стягнути з Особи 2 гонорар у розмірі 64500,00 грн., додаткові витрати, пов’язані зі здійсненням захисту Особи 3, а саме: його відвідуванням в ОСІ, участю у слідчих діях та судових засіданнях у розмірі 4150,00 грн., на відшкодування моральної шкоди — 2000,00 грн.
 
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
 
Ухвалою Приморського райсуду від 15.02.2016 позов Особи 1 в частині вимог до Особи 3 залишено без розгляду в порядку п.5 ч.1 ст.207 ЦПК.
 
Рішенням Приморського райсуду від 24.05.2016,залишеним без змін ухвалою АСОО від 6.12.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 гонорар у розмірі 68650,00 грн., судовий збір у розмірі 686,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.
 
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності вимог про стягнення на користь адвоката гонорару, передбаченого договором. Між сторонами виникли договірні правовідносини, тому відшкодування моральної шкоди законом не передбачено.
 
Короткий зміст вимог касаційної скарги
 
У січні 2017 року Особа 2 та Особа 3 звернулися до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Приморського райсуду від 24.05.2016 та ухвалу АСОО від 6.12.2016, просили скасувати вказані судові рішення в частині стягнення коштів у розмірі 68650,00 грн. та 686,50 грн. судового збору <…>.
 
Аргументи учасників справи
 
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
 
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не укладала з позивачем договору про надання правової допомоги, не визначала розміру гонорару.
 
Відповідач сплачувала адвокату кошти за надані послуги та виконану роботу, тому у неї відсутня заборгованість перед позивачем.
 
Вимоги Особи 1 є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, судові рішення є необ’єктивними, необґрунтованими та ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
 
Відзив на касаційну скаргу не надходив <…>.
 
Фактичні обставини справи, встановлені судами
 
Суди встановили, що 27.01.2012 Особа 1 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2, про що свідчить свідоцтво від 31.01.2012 №1.
 
24.06.2015 між адвокатом Особою 1 та Особою 2, яка діяла в інтересах Особи 4, укладено угоду №121 про надання правової допомоги та захист прав Особи 3.
 
Відповідно до п.3 угоди місцем здійснення захисту прав визначено: слідче управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, Одеська обласна прокуратура, Приморський райсуд, АСОО.
 
Відповідно до договору між адвокатом та відповідачем визначено здійснення захисту прав (представництво) Особи 4 на стадії досудового слідства в органах ведення досудового слідства, прокуратури та суду та без обумовлення кінцевого результату кримінального провадження.
 
Гонорарні відносини, компенсація витрат, пов’язаних з виконанням цієї угоди визначені таким чином: представництво у суді першої інстанції — 21500,00 грн., досудове слідство — 21500 грн., представництво у суді апеляційної інстанції — 21500 грн., після звільнення. Компенсація витрат, відвідування слідчого ізолятору та інші засідання — 450,00 грн. та 350,00 грн.
 
Ухвалою Приморського райсуду від 28.05.2015 Особу 4 взято під варту та поміщено в Одеський слідчий ізолятор. АСОО 8.06.2015 ухвалу Приморського райсуду залишив без змін.
 
До Приморського райсуду подано клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. У судовому засіданні від 10.07.2015 Приморський райсуд у задоволенні вказаного клопотання відмовив. Продовжено строк тримання під вартою Особи 4 до 22.09.2015.
 
На ухвалу Приморського райсуду подано апеляційну скаргу, у розгляді якої брала участь позивач, яку АСОО задовольнив.
 
На підстави ухвали АСОО від 3.08.2015 Особу 4 звільнено з-під варти у залі суду.
 
Відповідно до відповіді Одеської установи виконання покарань від 19.08.2015 №21 на запит адвоката повідомлено, що  Особа 4 вибув з установи 3.08.2015.
 
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 22.09.2015 (провадження №470/15) відмовлено у порушенні дисциплінарної справи за заявою Особи 2 щодо адвоката Особи 1 у зв’язку з відсутністю в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку <…>.
 
Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права
 
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
 
Згідно зі ст.1 закону (у редакції на час укладення договору) договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
 
Відповідно до ч.1 ст.26 закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
 
1) договір про надання правової допомоги;
 
2) довіреність;
 
3) ордер;
 
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
 
Згідно із ч.1 ст.27 закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
 
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 закону).
 
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється гл.63 ЦК та загальними положенням про договір, передбаченими гл.52 ЦК.
 
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
 
Відповідно до ст.903 ЦК визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
 
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК).
 
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
 
Згідно з ст.30 закону, ст.28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
 
Верховний Суд зауважує, що адвокатський гонорар є однією з умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.
 
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до ПАЕ гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту (ст.33), а в угоді про надання правової допомоги, яка має укладатись у письмовій формі, містяться дані щодо розміру гонорару, визначаються порядок його обчислення (фіксована сума чи погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом тощо); розмір, порядок обчислення і внесення фактичних видатків, пов’язаних з виконанням доручення (ст.17), помилково застосував ПАЕ у редакції 1999 року, яка на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність.
 
ВC зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин чинними були ПАЕ у редакції від 2012 року.
 
Відповідно до ст.14 правил адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.
 
Вирішуючи спір та стягуючи з Особи 2 кошти в розмірі 68650,00 грн. як гонорар за здійснення адвокатом Особою 1 правової допомоги, суди не взяли до уваги, що угода від 24.06.2015 №121 про надання правової допомоги (у матеріалах справи наявна її копія) не визначає порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
 
Зміст цієї угоди (форма його викладу) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та порядок його сплати, враховуючи, що відповідач заперечує визначений розмір гонорару.
 
ВС зазначає, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, який відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та який поширюється на всі напрями професійної діяльності адвоката. Договір про надання правової допомоги має відповідати вимогам закону та правилам, а також визнаним міжнародним та національним стандартам надання правової допомоги.
 
ВС виходить із того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме — договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.
 
У цій справі такі докази позивач суду не надала, не надала будь-якого розрахунку на підтвердження обсягу виконаної нею роботи (фіксований розмір, погодинна оплата). Тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову.
 
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди встановили, дослідили докази у справі, проте неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (ст.263 ЦПК), що відповідно до ст.411 ЦПК є підставою для їх скасування.
 
З огляду на викладене ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
 
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
 
Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
 
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
 
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
 
Відповідно до пп.«б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
 
З урахуванням сплаченого Особою 2 судового збору за подання апеляційної скарги — 755,71 грн., та за подання касаційної скарги — 1116,00 грн. з Особи 1 на користь Особи 2 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1871,71 грн.
 
Керуючись стст.400, 409, 410, 416, 419 ЦПК, ВС
 
ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.
 
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6.12.2016 скасувати, ухвалити нове рішення.
 
У позові Особи 1 до Особи 2 про стягнення коштів за договором про надання правової допомоги відмовити.
 
Стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 судові витрати у розмірі 1871,71 грн.
 
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.