Як відрізнити контроль за вчиненням злочину від провокації

Про нюанси контролю за вчиненням злочину слухачам Школи кримінальної практики Legal High School розповів Назар Кульчицький, голова АО «Назар Кульчицький і Партнери».

Лектор зазначив, що в КПК України основною в цьому контексті є стаття 271, яка описує поняття контролю за вчиненням злочину. Головна відмінність між законодавством України та європейською практикою полягає в тому, що в нашому КПК суттєві порушення прав людини є підставою для визнання доказів неприпустимими. А ось ЄСПЛ зазначає: якщо було допущено провокацію, то це зазвичай виключає відповідальність за вчинення злочину.

Назар Кульчицький радить звертати увагу на той факт, що суть провокації в розумінні ЄСПЛ полягає в тому, що якщо особа заявляє про наявність провокації, вона насправді підтверджує вчинення нею злочину. Просто людина говорить, що це сталося не через виникнення в неї умислу на вчинення злочину, а внаслідок провокації з боку правоохоронних органів. Тож розмови про провокації вчинення злочину доречні тільки тоді, коли остаточно ясно, що інших варіантів для виправдання підозрюваного немає.

За словами лектора, провокація злочину — це ситуація, коли злочин не було б скоєно без участі правоохоронного органу. Перш за все завданням правоохоронців є розслідування злочинів, а не вчинення нових. Тому ЄСПЛ зазначає: правоохоронні органи повинні займати пасивну позицію під час розслідування такої категорії правопорушень. Ця позиція пояснюється тим, що правоохоронці спочатку мають реагувати на інформацію про підготовку до вчинення злочину або початок його вчинення, і тільки потім його розслідувати. Ключовим є питання, хто сформував умисел в особи. Якщо доведено, що умисел на вчинення злочину в особи виник самостійно, і на це просто вчасно зреагували, то провокації немає. І все ж для того, щоб розпочати якісь активні дії, правоохоронцям потрібно мати об’єктивну інформацію саме про підготовку до вчинення злочину.

Назар Кульчицький також зазначив, що практика ЄСПЛ у сфері контролю за вчиненням злочину досить багата. Так, у справі «Аллан проти Великої Британії» заявник був затриманий за ряд пограбувань. Однак з’явилась інформація, що ця особа може бути причетна до пограбування ще одного магазину, під час чого було вбито продавця. Заявник відмовився свідчити проти себе під час допиту поліцією, тому було вирішено відправити агента, проінструктованого «тиснути так сильно, як зможе». ЄСПЛ заявив, що формально спілкування агента з заявником можна розглядати як допит, який відбувся без дотримання відповідних процесуальних гарантій, а визнання, отримані внаслідок тиску з боку «агента держави», вважаються отриманими з порушенням права не свідчити проти себе.

Протилежний приклад — справа «Биков проти Росії»: як випливає з матеріалів справи, особа, якій бізнесмен замовив вбивство двох осіб, розповіла про все ФСБ. Там «кілера» забезпечили радіомікрофоном, з яким він і прибув до бізнесмена Бикова звітувати про «вчинення» вбивств. Биков фактично зізнався. Європейський суд у рішенні вказав, що заявник перебував у комфортних для себе умовах, «кілер» — в залежному від нього стані, тиск на заявника не здійснювався — він був вільний у виборі: говорити про обставини «вчиненого» злочину чи ні.