Які дії можуть свідчити про щире каяття: ККС ВС розтлумачив особливості

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи №199/6365/19.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
 
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
 
Приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд взяв до уваги відшкодування ОСОБА_1 шкоди потерпілому та визнання ним своєї винуватості у вчиненому, позитивні дані про особу засудженого, а також перебування у нього на утриманні малолітньої дитини. Також суд зважив на позицію потерпілого, який просив призначити покарання ОСОБА_1, не пов’язане з позбавленням волі, та показав, що претензій майнового та/або іншого характеру до засудженого не має. Отже, до обставин, які пом’якшують покарання, суд відніс щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, а до обставин, які його обтяжують, - вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
 
Проте колегія суддів вважає, що апеляційний суд недостатньо врахував обставини вчинення злочину, а саме характер порушень вимог ПДР, адже засуджений свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп’яніння, рухався у населеному пункті, що могло спричинити більш тяжкі наслідки, однак засуджений байдуже до цього поставився. Зокрема, як убачається зі встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_1 виїхав на тротуар, де могли перебувати пішоходи, і зупинився лише після наїзду на  стовп. До того ж одразу залишив місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, викликавши собі таксі.
 
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
 
За таких обставин навіть позитивна характеристика, наявність на утриманні малолітньої дитини і відшкодування шкоди потерпілому не можуть бути визнані достатніми підставами для застосування до ОСОБА_1 положень  ст. 75 КК та звільнення від відбування призначеного покарання.
 
Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги, що вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому позиція потерпілого у справі щодо покарання, яке винний повинен понести за скоєне, під час вирішення цього питання судом не є вирішальною.  
 
Також колегія суддів вважає доцільними посилання прокурора на послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
 
У зв’язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об’єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
 
Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_1 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, зокрема оскаржував вирок місцевого суду та просив закрити кримінальне провадження, посилаючись, у тому числі, на недопустимі докази, зібрані під час досудового розслідування, і неправдиві показання певних свідків про подію злочину, тобто не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття (т. 3, а.п. 155-164).
 
Таким чином, висновки суду про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки звільнення не сприяє меті покарання - виправленню засудженого і попередженню нових злочинів та є невиправдано м’яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
 
Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, під час якого необхідно врахувати, що застосування щодо засудженого в цьому кримінальному провадженні положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що мало наслідком невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість.