Батько позивачів прийняв у спадщину будинок від своєї матері (баби позивачів), проте свідоцтво про право на спадщину не отримав. Як спадкоємці після смерті батька позивачки оспорили договори купівлі-продажу, за якими їхня сестра незадовго до смерті баби на підставі виданої нею довіреності продала спірний будинок своєму чоловікові.
Суд першої інстанції визнав недійсними договори купівлі-продажу будинку, оскільки їх укладено відповідачами не в інтересах баби, а в особистих інтересах відповідачки, що підпадає під ознаки положення ч. 3 ст. 238 ЦК України.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову, вказавши, що сам собою факт укладення договорів між представницею довірительки та її чоловіком не свідчить про те, що ці правочини укладено відповідачами в особистих інтересах. Також враховано, що довірителька не оспорювала правочини, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Оспорені позивачами договори, сторонами яких вони не були, унеможливлюють реалізацію ними свого цивільного права, а саме права на спадкування майна після смерті їхнього батька, тобто вони є заінтересованими особами і набули право на оспорення договорів (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи й тих, представником яких він одночасно є.
Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Також необхідно врахувати, що ст. 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя, за якої частини чоловіка та дружини є рівними.
Усупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України відповідачка уклала оспорювані договори на підставі довіреності баби виключно у своїх інтересах та в інтересах своєї сім’ї, тобто в особистих інтересах.
Апеляційний суд знівелював те, що баба відповідачки померла через декілька днів після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, а тому безпідставно стверджував, що довірителька вказані правочини не оспорювала, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником, оскільки фізично, як особа літнього віку, не могла цього зробити.
Постанова Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959871.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.