На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №163/2245/17.
Обставини справи
На обґрунтування своїх вимог сторона захисту, діючи в інтересах засудженого, посилалась на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог КПК України, в тому числі на недоведення наявності в діях особи ознаки інкримінованих кримінальних правопорушень у складі організованої групи. Зокрема, зазначала про недопустимість протоколу відібрання зразків для проведення експертизи, оскільки результати цієї слідчої дії були отримані в результаті жорстокого поводження із засудженим.
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, з огляду на доводи сторони захисту, не з`ясував, чи проведено ефективне розслідування за скаргами захисника на жорстоке поводження з засудженим під час примусового відібрання біологічних зразків та не виклав в ухвалі своїх висновків щодо того, як це вплинуло на допустимість доказів, покладених в основу рішення про винуватість засуджених.
При цьому суд апеляційної інстанції не перевірив, чи вживались стороною обвинувачення інші заходи щодо отримання зразків у інший спосіб та чи було виправданим відібрання біологічних зразків примусовим шляхом. Водночас суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик в якості свідків понятих, які були присутні під час відібрання біологічних зразків, без аргументації свого рішення, що підтверджується прослуховуванням звукозапису судового засідання від 15 квітня 2021 року, та в своїй ухвалі вказав на відсутність підстав для повторного дослідження доказів, не врахувавши того, що заявлені свідки не допитувались в суді першої інстанції.
ВС нагадав, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертав увагу на недопущення застосування до особи примусових заходів задля отримання від неї даних, які можуть бути використані як підстава для висунення обвинувачення такій особі. Право не свідчити проти себе передбачає, зокрема, що у кримінальній справі сторона обвинувачення, намагаючись довести вину обвинуваченого, не може використовувати докази, здобуті всупереч волі обвинуваченого за допомогою методів примусу чи тиску (справа «Яллох проти Німеччини», рішення від 11.07.2006; «Функе проти Франції», рішення від 25.02.1993; «Джей.Бі. проти Швейцарії», рішення від 03.05.2001). Викладені у цих справах висновки ЄСПЛ не означають того, що відібрання біологічних зразків у примусовому порядку в будь-якому разі суперечить Конвенції, однак у кожному разі має перевірятись правомірність отриманих доказів.
Біологічні зразки у особи можуть бути отримані поза її згодою лише тоді, коли метою відібрання таких зразків не є отримання доказів обвинувачення особи, яка надає такі зразки.
ВС підкреслив, що суд апеляційної інстанції не здійснив належного аналізу викладеним в апеляційних скаргах доводам і не перевірив, чи було справедливим провадження в цілому, включаючи спосіб, у який було отримано докази, та чи складені здобуті у кримінальному провадженні докази з дотриманням вимог КПК України.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.