02 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Суд установив, що між банком і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості, а відповідач зобов’язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. У зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь банка борг за тілом кредиту, в решті позову відмовив.
ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених ним судових витрат. На обґрунтування заяви посилався на те, що він поніс витрати на транспорт (поїздки до суду, банку, пошти), на відправку документів на адресу суду і позивача, на папір, знос картриджа, на електроенергію, а також витратив особистий час.
Апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:
- на професійну правничу допомогу;
- пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
- пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
- пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 138 ЦПК України витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Відшкодування витрат, пов’язаних з переїздом у межах міста, процесуальним законом не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 140 ЦПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.
Установивши, що ОСОБА_1 просить відшкодувати вартість понесених ним витрат, які не пов’язані з вчиненням ним процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду на стадії апеляційного провадження у малозначній справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі №761/35926/18 (провадження №61-5311св21) можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634494.