Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він упродовж 2012–2013 років злісно ухилявся від виконання обов’язків по догляду за неповнолітньою донькою. Зокрема, ОСОБА_1 неодноразово був ініціатором сімейних конфліктів, під час яких ображав та бив свою дружину у присутності доньки, примушував доньку бути присутньою під час сімейних конфліктів з дружиною; ображав та принижував доньку, погрожував їй фізичною розправою за те, що вона погано вчиться та хоче жити виключно з мамою, а не з ним. Як наслідок у доньки після таких конфліктів виникали шоковий стан, думки про самогубство. Вона або самостійно, або разом з матір’ю втікали з дому та переховувалися від ОСОБА_1. Як наслідок, донька почала лікуватися медикаментозно, а також проходила курси лікування у психолога та психіатра.
Згідно з висновком експерта та актом стаціонарної амбулаторно-психіатричної експертизи, які є у матеріалах кримінального провадження, донька ОСОБА_1 страждає змішаним тривожно-депресивним розладом та специфічною ізольованою фобією (боязнь батька). Ці розлади не є вродженими та перебувають у прямому причинному зв’язку з діями батька. Ця психотравма належить до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров’я, тобто спричинила неповнолітній потерпілій тяжкі наслідки.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ст. 166 КК.
За ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження за ст. 166 КК закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Мотивуючи таке рішення, апеляційний суд, зокрема, вказав, що об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, проявляється у формі бездіяльності, а саме злісного невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, тоді як ОСОБА_1 згідно з обвинувальним актом обвинувачувався у вчиненні активних дій, у формі конфліктів, сімейних сварок, які нанесли шкоду психічному здоров’ю потерпілої ОСОБА_2. На думку апеляційного суду, у діях ОСОБА_1 має місце склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП. Окрім того, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що у діях ОСОБА_1 відсутня суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, яка характеризується умислом, на що вказує злісний характер діяння. Психічне ставлення винної особи до наслідків є необережним.
На думку колегії суддів апеляційного суду, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які вказували б на ігнорування ОСОБА_1 своїх батьківських обов’язків з догляду за дочкою ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_1 належним чином виконував покладені на нього обов’язки по догляду за своєю неповнолітньою донькою, забезпечивши останню належними умовами для проживання, навчання, матеріального забезпечення, побуту, дозвілля тощо.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС констатувала, що висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, не ґрунтується ні на положеннях закону України про кримінальну відповідальність, ні на фактичних обставинах провадження.
Зокрема, посилаючись на відсутність у діях ОСОБА_1 об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, апеляційний суд указав, що вона може проявлятися лише у формі бездіяльності. Проте цей висновок суду апеляційної інстанції помилковий.
Виходячи з диспозиції ст. 166 КК, відповідальність спеціального суб’єкта (батьки, опікуни чи піклувальники) настає у разі вчинення умисного діяння, яке виражається як у формі дії (фізичне та психологічне насильство, жорстоке ставлення та інше), так і бездіяльності, за умови злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, та у разі настання тяжких наслідків для потерпілої особи.
Забезпечення дитини лише матеріальними засобами до існування не є свідченням виконання батьками своїх обов’язків. Одночасно суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не виконував свої обов’язки, які пов’язані з психічним розвитком дитини, що виражалося у систематичному психологічному насильстві шляхом сварок і приниження дружини та доньки, яке призвело до виникнення у останньої психотравми, що потягла тривалий розлад її здоров’я.
Проте апеляційний суд зазначив, що такі дії ОСОБА_1 складають об’єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, оскільки розглядав кожну з цих сварок як самостійний окремий склад правопорушення. При цьому апеляційний суд не врахував, що адміністративним проступком, відповідальність за який наступає за ст. 173-2 КУпАП, може визнаватися вчинення домашнього насильства, яке не є тривалим чи систематичним.
Злісний характер діяння винуватої особи щодо дитини або особи, щодо якої встановлено опіку чи піклування, може бути ознакою об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК. Обставинами, які вказують на злісний характер невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, можуть, зокрема, бути їх тривалість, системність, багаторазовість і так далі.
У цьому провадженні суд першої інстанції визнав доведеним, що дії ОСОБА_1 стосовно доньки були неодноразовими, викликали у дитини шок та таку реакцію, що вона на тривалий час зачинялася в кімнаті, переховувалася у підсобному приміщенні та у будинку класного керівника, тікала до лісу, боячись повертатися додому, у неї почали виникати думки про самогубство, стреси, у зв’язку із чим вона лікувалася у психолога і психіатра та медикаментозно. Тобто кожна сварка призводила до погіршення психічного здоров’я його доньки, що йому було відомо, проте він продовжував свої протиправні дії, внаслідок чого ОСОБА_1 було спричинено тривалий розлад здоров’я.
Такі дії ОСОБА_1 підтверджують їх злісний характер і можуть свідчити про наявність у нього прямого умислу на вчинення кримінального правопорушення, а тому є неправильним висновок апеляційного суду про відсутність в діях обвинуваченого суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 166 КК, у формі умислу.
Детальніше з текстом постанови від 02.11.2021 у справі №450/1146/14-к (провадження №51-3650км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100957076.