20 жовтня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №522/2429/21 скасував рішення судів, які відмовили у відкритті провадження за позовом, який вважали належним до розгляду в адміністративному суді.
Особа звернулася до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю міської ради, Департаменту архітектури та містобудування міської ради, третя особа – ТОВ, про визнання дій протиправними, скасування дозволу, зобов’язання вчинити певні дії, вважаючи, що посадові особи відповідачів, приймаючи рішення про видачу оспорюваних дозволів, діяли протиправно.
Районний суд ухвалою, залишеною без змін апеляційним судом, у відкритті провадження відмовив, виходячи з того, що позивачка обґрунтовувала позов протиправними діями відповідачів, як суб’єктів владних повноважень, а не діями забудовника щодо будівництва об’єкта, що виразилося в порушенні, на думку позивачки, її прав та інтересів, тому між сторонами виникли саме адміністративні правовідносини, оскільки в цих правовідносинах відповідачі реалізують свої функції у сфері управління.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд нагадав, що у постанові від 16 січня 2019 р. у справі №815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб’єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб’єкта владних повноважень.
У цій справі позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірним будівництвом порушено її права як мешканки будинку, який збудований поруч. Вважала, що протиправна забудова може негативно вплинути на стан будинку, в якому вона проживає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 р. у справі №815/1568/16 вказано, що особа фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов’язки тільки для тих суб’єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб’єктів), яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов’язків у зв’язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.
Разом із тим у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 р. у справі №420/288/20 зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб’єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
У цій справі позовні вимоги про скасування права третьої особи на виконання будівельних робіт та виконання земельних і монтажних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третіми особами будівельних робіт та наявності у зв’язку з цим порушень прав позивачки.
Верховний Суд звернув увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 травня 2021 р. у справі №420/3168/20.
Отже, Верховний Суд скасував ухвалені судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.