Після порушення справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов’язок сплачувати податки і збори в установленому порядку та розмірах, визначених за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії.
Нарахування штрафних санкцій під час дії мораторію є незаконним. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №803/1835/16.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону термін «мораторій на задоволення вимог кредиторів» визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
З аналізу вищезазначеного вбачається, що наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
Відповідно до частини першої статті 11 та частини четвертої статті 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Приписи статті 12 цього Закону встановлюють, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), стосуються вимог, зобов’язань, які охоплюються поняттям мораторію. Ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного вище.
Обставини справи свідчать, що позивач не забезпечив своєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання протягом граничного строку сплати – 19.02.2014. Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням зобов’язано позивача сплатити штраф у розмірі 10%, що з урахуванням положень пункту 126.1 статті 126 ПК України є підставою для висновку про притягнення платника до відповідальності у вигляді штрафу за затримку сплати зобов’язання до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання.
У справі, що розглядається, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене у період коли провадження у справі про банкрутство позивача було припинено, та було припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, у свою чергу, штрафні санкції нараховані за період, коли дія мораторію ще введена не була.
Необхідно враховувати, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Мораторій на задоволення вимог кредиторів є одним із заходів, що запроваджуються з метою відновлення платоспроможності боржника, за своїм змістом мораторій є лише зупиненням виконання боржником своїх грошових зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), а не звільнення від останніх.
З порушенням справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов’язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку та розмірах за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії, і за порушення законодавства нести відповідальність у вигляді нарахування штрафних санкцій. Натомість, нарахування штрафних санкцій під час дії мораторію не відповідає вимогам законодавства, тобто є незаконним.
Разом з тим, у відповідності до заяви про кредиторські вимоги Ковельська ОДПІ просила суд прийняти кредиторські вимоги до боржника в сумі 51224,33 грн (в т.ч. 23377,27 грн заборгованості по сплаті єдиного податку з юридичних осіб). Кредиторські вимоги були задоволені та погашені в межах процедури банкрутства, що підтверджується актом звірки № 51880-03 та довідкою від грудня 2015 року №1456/20.
Враховуючи положення вищенаведених норм та встановлених обставин у справі, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.