Оскарження одночасно в одній апеляційній скарзі самостійних процесуальних документів: позиція ВС

Обставини справи

 

З матеріалів справи відомо, що  позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «А», приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу про визнання правочину недійсним, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити дію.

 

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов задоволено.

 

Не погоджуючись із зазначеними рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням суду першої інстанції, приватний нотаріус оскаржила їх в апеляційному порядку.

 

Ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу приватного нотаріуса на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2021 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто.

 

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що вимога апеляційного суду про необхідність усунення недоліків апеляційної скарги, передбачених пунктом 4 частини другої статті 356 ЦПК України, викладена в ухвалі Волинського апеляційного суду від 19 липня 2021 року щодо неможливості оскарження одночасно в одній апеляційній скарзі самостійних процесуальних документів – рішення та додаткового рішення суду, які інші учасники спору оскаржили окремо, відповідачем виконана не була, тому апеляційний суд, посилаючись на вимоги частини третьої статті 185 ЦПК України, апеляційну скаргу приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу визнав неподаною та повернув.

 

Аналіз вимог статей 270, 352, 356, 357 ЦПК України не дає підстав для висновку про те, що процесуальним законом не передбачена можливість оскарження в одній апеляційній скарзі одночасно двох процесуальних документів – рішення суду і додаткового рішення суду, ухвалених судом першої інстанції.

 

Судом встановлено, що додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області стягнуто в рівних частинах з відповідачів АТ «А», приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу на користь позивача понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2724,00 грн та судові витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

 

Зазначеним додатковим рішенням суд першої інстанції вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених  позивачем у суді першої інстанції, які підлягали стягненню з відповідачів у зв`язку із задоволенням рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2021 року його позовних вимог.

 

Отже, таке додаткове рішення, хоча і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України є невід`ємною складовою основного судового рішення та може бути оскаржено в одній апеляційній скарзі разом із основним судовим рішенням, оскільки процесуальним законом це не заборонено.

 

ВС нагадав, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

 

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01 березня 2002 року).

 

ВС підкреслив, що Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

 

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

 

Отже, виходячи з норм Конституції України, з норм міжнародного права та положень ЦПК України, повернення апеляційної скарги з формальних підстав унеможливило доступ відповідача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

 

У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання неподаною та повернення апеляційної скарги з посиланням на неможливість оскарження одночасно в одній апеляційній скарзі самостійних процесуальних документів – рішення та додаткового рішення суду.

 

ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

 

Джерело