Військова агресія російської федерації проти України суттєво вплинула на регулювання шлюбно-сімейних відносин в Україні. Значною мірою це зумовлено виїздом багатьох українців за кордон. За інформацією Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України, з 24 лютого минулого року до 20 лютого 2023-го кількість українців, які виїхали за кордон, становить 1 830 000. Загалом інститут оцінює кількість українців за кордоном приблизно у 5 млн людей.
Наразі збільшилася кількість спорів, які пов’язані з визначенням способу участі батьків у вихованні дитини, адже значна частина жінок вимушено покинули країну разом із неповнолітніми дітьми. Варто враховувати, що ст. 142 Сімейного кодексу України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. У Постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №753/7395/20 зроблено висновок, що ані законодавство України, ані міжнародні документи не містять норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом щодо дитини.
Водночас зосереджуємо увагу на тому, що суд має враховувати пріоритет права дитини на життя, перебування її в безпечному середовищі. Але це зовсім не означає, що той із батьків, хто залишився в Україні, може втратити зв’язок із дитиною через фактичну відсутність можливості бачитися із дитиною.
Розглянемо кілька можливих випадків. У першому було встановлено спосіб спілкування батька/матері з дитиною до моменту початку військової агресії російської федерації проти України. Як правило, така участь забезпечується шляхом встановлення певного часу для спілкування з дитиною того із батьків, хто проживає окремо від неї. Надалі виникає ситуація, за якої батько, наприклад, не може виїхати за кордон, а мати відмовляється повертатися із дитиною в Україну. Одразу зауважимо, що здебільшого така відмова є обґрунтованою та логічною через можливу руйнацію житла, поганий психологічний стан дитини, вірогідні обстріли тощо. Єдиним можливим способом спілкування з дитиною стають засоби дистанційного зв’язку. Але потрібно враховувати Постанову КЦС ВС у справі №210/529/19 від 5 квітня 2023 року, в якій надаються роз’яснення щодо зміни встановленого судом способу спілкування батька з дитиною, яка виїхала з матір’ю за кордон через війну.
У вказаній постанові йдеться про те, що виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема з дотриманням вимог ч.ч. 1, 2 ст. 64–1 Закону про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду. Верховний Суд наголосив, що у разі встановлення в рішенні суду визначеного графіка побачень стягувача з дитиною (час і місце) виконавець не має права самостійно його змінювати. Але згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін чи державний виконавець із власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Другим прикладом є ситуація, за якої подружжя вирішує розірвати шлюб через тривалу відсутність дружини/чоловіка в Україні, оскільки вона/він залишили країну і вже тривалий час проживають за її межами. На жаль, кількість таких справ суттєво збільшується. У цьому випадку постає потреба у визначенні способів спілкування батька із дитиною. Враховуючи актуальність цього питання, воно неодноразово обговорювалося адвокатською спільнотою. Підтримую позицію колег, які висловлюють думку про можливість спілкування засобами електронного зв’язку в режимі відеоконференцій. Однак вже є спори, в яких мати чинить перешкоди у такому спілкуванні шляхом вимкнення зв’язку.
Крім цього, необхідно враховувати, що при розгляді відповідних спорів обов’язковим є залучення органу опіки та піклування. Так, у Постанові КЦС від 14 вересня 2022 року у справі №466/1017/20 вказано, що орган опіки та піклування не склав висновку про доцільність проживання дитини разом із матір’ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю, правовою природою та змістом висновком органу опіки та піклування.
Мусимо констатувати, що на законодавчому рівні залишаються значні прогалини в частині забезпечення виконання рішень про спілкування одного із батьків із дитиною та усунення відповідних перешкод. У цьому контексті радимо ознайомитися з окремою ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №1309/9120/12 від 8 березня 2023 року, в якій суд звертає увагу Кабінету Міністрів України на необхідність удосконалення нормативно-правових актів з метою усунення наведених у цій ухвалі недоліків на стадії примусового виконання судових рішень про контакт одного з батьків із дитиною, забезпечення реального виконання рішень судів у справах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми та усунення перешкод у цьому, зокрема цільової підтримки дітей, які проявляють ознаки відчуження одного з батьків.
У матеріалі наведена інформація лише щодо однієї із категорій сімейних спорів, яка є поширеною на сьогодні. Як бачимо, існує безліч проблемних нюансів, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Водночас потроху формується відповідна судова практика, яка може стати у пригоді колегам під час участі у відповідних справах.