21 червня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 946/5793/21 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував, що потерпілого визначено неналежно.
До управління поліції надійшла заява особи про те, що невстановлена особа скоїла крадіжку мобільного телефону, чим спричинила потерпілому матеріальний збиток. Наступного дня відомості про це кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Дізнавачем було винесено постанову про залучення в якості потерпілої матері заявника, а у подальшому, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом, у якому вона була зазначена потерпілою особою.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, фігуранта визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
У касаційній скарзі захисник посилався на те, що матір заявника було визнано потерпілою особою, хоча потерпілим насправді є заявник, а не його мати, якій ні майнової, ні моральної шкоди завдано не було. Визначення ж неналежного потерпілого у цьому провадженні, на думку сторони захисту, вплинуло на права обвинуваченого.
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 2 вказаної статті КПК).
Таким чином, у цьому кримінальному провадженні особа набула статусу потерпілого автоматично з моменту подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення.
У матеріалах провадження відсутня постанова прокурора про відмову у визнанні його потерпілим, яка, відповідно до ч. 5 ст. 55 КПК, приймається за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 1 цієї статті.
Проте, у судовому засіданні потерпілий був допитаний у якості свідка. Під час допиту він підтвердив обставини вчиненої крадіжки, при цьому сторона захисту не була позбавлена можливості ставити йому запитання.
За результатами дослідження доказів судом встановлено і зазначено у вироку, що саме потерпілому була завдана матеріальна шкода у зв’язку з викраденням належного йому телефону.
З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що допит особи, яка набула статусу потерпілого за правилами допиту свідка є порушенням вимог КПК.
Вирішуючи питання істотності такого порушення, Верховний Суд виходив з наслідків, до яких призвело або могло призвести вказане порушення, насамперед, стосовно дотримання прав учасників кримінального провадження і у зв’язку з цим зазначив, що процедурно допит свідка від допиту потерпілого відрізняється тим, що свідок, відповідно до ч. 1 ст. 67 та ч. 1 ст. 352 КПК, попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання суду або за відмову від давання показань, у той час як потерпілий, згідно з ч. 1 ст. 353 КПК, – лише про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Допит потерпілого в суді проводиться з дотриманням правил, передбачених ч. 2, 3, 5-14 ст. 352 КПК, яка регламентує порядок допиту свідка. Потерпілий під час судового розгляду не зазначав про порушення його процесуальних прав.
А тому допит особи, яка набула статусу потерпілого, за правилами допиту свідка хоч і є недотриманням вимог КПК, однак не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства
Підготував Леонід Лазебний