Законодавець створює певні передумови для гарантованої рівності прав адвоката з іншими учасниками провадження і дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості, про що декларується в п. 5 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Крім того, у ч. 1 ст. 47 КПК України від захисника вимагається використовувати всі засоби захисту, передбачені законами України, в забезпеченні прав і законних інтересів підозрюваного і обвинуваченого.
Це зумовлює необхідність ефективного використання наявних законодавчих механізмів, зокрема положень статті 93 КПК України та інституту адвокатського запиту.
Запит сторони захисту: в чому особливість?
Згідно зі статтею 93 КПК України, сторона захисту має право самостійно збирати докази, зокрема шляхом направлення запитів до фізичних та юридичних осіб про надання інформації, предметів, документів тощо. Такий запит може бути ініційований захисником (адвокатом) або самим підозрюваним. Цей механізм дозволяє отримати необхідні матеріали, які не були зібрані стороною обвинувачення, і в такий спосіб побудувати ефективну лінію захисту. Однак, фактично запит в порядку ст. 93 КПК України є чи не єдиним способом збирання доказів стороною захисту.
Адвокат може звернутися з адвокатським запитом до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх служб, посадових та службових осіб, громадських організацій , а також до фізичних осіб ( за згодою фізичних осіб) з метою отримання певних речей, документів або їх копій, відповідей на свої запити, скарги тощо, і вони зобов’язані виконувати законні вимоги захисника (ч. 7 ст. 46 КПК, п.п. 1,4–6, 7 ч. 1 ст. 20 і ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Тобто в цьому випадку спостерігається дуальність природи запиту в порядку ст. 93 КПК України та адвокатського запиту.
Інструмент адвокатського запиту: природа й обсяг
Адвокатський запит, передбачений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є інструментом отримання інформації з професійною метою. Він подається в письмовій формі і зобов’язує адресата надати запитувану інформацію у визначений законом строк. У разі безпідставної відмови або ненадання відповіді, закон передбачає адміністративну відповідальність.
Судова практика свідчить про те, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит може бути визнана неправомірною.
Однак, по суті адвокатський запит є позапроцесуальним способом збору інформації та доказів. Хоч на даний час і відсутня судова практика щодо визнання доказів, здобутих внаслідок витребування інформації та документів через адвокатські запити, недопустимими, однак якщо говорити про відповідність дій сторони захисту вимогам чинного кримінального процесуального законодавства, то вважаю, що саме запит в порядку ст. 93 КПК України є тим інструментом, який відповідає вимогам закону.
Проблемні питання застосування на практиці
На практиці обидва інструменти не завжди працюють належним чином. Наприклад, адресати адвокатських запитів часто відмовляють у наданні інформації, прикриваючись «конфіденційністю» або посилаючись на інші формальні підстави. Щодо запитів за ст. 93 КПК, тут немає встановленого порядку реагування — відповідь на такий запит часто ігнорується, особливо приватними структурами. Крім того, слідчі та прокурори іноді ставлять під сумнів допустимість таких доказів, отриманих захистом, оскільки відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку встановленому КПК України. Так, чинний КПК передбачає збір інформації саме через запит в порядку ст. 93 КПК України, що ставить під сумнів допустимість доказів, отриманих на адвокатський запит.
Таким чином, стороною обвинувачення може ставитись питання про недопустимість доказів, отриманих внаслідок направлення адвокатського запиту, оскільки кримінальний процес є окремою галуззю права і норма щодо порядку збирання доказів адвокатом є спеціальною щодо положень закону, якими регулюються питання подання адвокатських запитів.
Висновки й рекомендації
На мою думку, під час досудового розслідування все ж таки процесуально вірним буде витребування інформації шляхом направлення запитів в порядку ст. 93 КПК України. В свою чергу під час судового розгляду або в межах надання правничої допомоги клієнту, який не має статусу в кримінальному провадженні – адвокатський запит буде більш дієвим та відповідним способом збору документів та інформації.
Захиснику важливо грамотно використовувати обидва інструменти збору доказів. Запит за ст. 93 КПК слід супроводжувати фіксацією направлення (наприклад, через рекомендоване листування або електронну пошту з квитанцією), а відповіді — долучати з поясненнями до матеріалів справи. Адвокатські запити варто формулювати чітко, обґрунтовуючи необхідність отримання інформації в межах захисту. Рекомендується також ініціювати притягнення до відповідальності осіб, які безпідставно відмовляють у наданні відповіді.
Розвиток ефективного механізму реалізації права на збір доказів — запорука справедливого судочинства та рівності сторін у кримінальному процесі.