Чи має суд право зупинити дію рішення дисциплінарного органу адвокатури про накладення на адвоката стягнення до розгляду справи по суті? Хоча деякі служителі Феміди ухвалюють такі процесуальні рішення, постає питання: чи відповідають вони закону і природі забезпечення позову?
Межі допустимого
Забезпечення позову в адміністративному судочинстві має виключну і допоміжну природу. Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства, суд управі вжити заходів забезпечення позову лише у двох випадках: якщо невжиття таких заходів (1) може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, або (2) порушення є настільки очевидним, що вже зараз виправдовує превентивне втручання в дію спірного акта. Інших підстав закон не передбачає.
При цьому забезпечення позову не є формою дострокового захисту, який замінює собою розгляд справи по суті. Тим більше — не може слугувати способом тимчасового скасування дії рішення суб’єкта владних повноважень, якщо це рішення вже має законну силу і передбачене спеціальним законом. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, сам по собі факт негативного впливу рішення на особу, до якої його застосовано, не свідчить про наявність підстав для забезпечення позову.
Крім того, за усталеною практикою, суд не може застосовувати захід забезпечення позову, який фактично вирішує спір до його розгляду. Це прямо суперечить правовій природі інституту забезпечення — тимчасового, співмірного й мінімально інвазивного заходу, що не підмінює остаточного судового рішення.
Отже, у кожному випадку суд повинен не лише перевірити формальні ознаки порушення прав, а й переконатися, що втручання у дію акта суб’єкта владних повноважень виправдане об’єктивною необхідністю й не перетворюється на дострокове задоволення позову. У справах щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів ці критерії набувають особливого значення, адже вони стосуються інституційної автономії самоврядування професії.
Думка вищої інстанції
У цих справах Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою застосування заходів забезпечення позову у формі зупинення дії рішень КДКА або ВКДКА є юридично необґрунтованим.
Насамперед суд наголошував, що оскарження рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності не зупиняє його дії. Це прямо передбачено частиною третьою статті 32 та частиною першою статті 42 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлення винятку із цього правила шляхом ухвали про забезпечення позову призводить до продовження діяльності адвоката, на противагу рішенням дисциплінарних органів, які є компетентними щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення.
Окремий аргумент — характер дисциплінарного рішення. Верховний Суд у постановах від 24.05.2023 (справа №640/10883/22), від 03.08.2023 (№600/2304/22-а) та від 20.04.2021 (№640/17351/19) зазначає, що таке рішення, хоча і може мати негативний вплив на права особи, воно само по собі не створює умов, які б унеможливили виконання майбутнього судового рішення або істотно його ускладнили. Відтак, не потребує і забезпечення.
Суд підкреслював, що оцінка очевидності протиправності рішення дисциплінарного органу, яку часто використовують як аргумент для забезпечення позову, не може бути здійснена до розгляду справи по суті. Але такий висновок свідчить про правову позицію суду наперед. Бо встановити очевидність порушення можливо тільки на підставі з’ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв’язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Більше того, практика ВС прямо вказує: застосування заходу забезпечення у вигляді зупинення рішення КДКА фактично підміняє собою судове рішення по суті.
В цілому ж забезпечення позову в таких випадках призводить до продовження адвокатської діяльності особою, яка згідно з чинним рішенням дисциплінарного органу втратила на це право, — а отже, ставить під сумнів дієвість дисциплінарної юрисдикції.
Невиправдане втручання
Адже вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення дисциплінарного органу адвокатури не лише виходить за межі процесуальних повноважень суду, а й створює системні загрози для всієї моделі адвокатського самоврядування. Такий підхід веде до дестабілізації дисциплінарного процесу, послаблення повноважень кваліфікаційно-дисциплінарних комісій і розмивання меж між процесуальним наглядом і втручанням у зміст рішень органу самоврядування.
Зупинення дії рішення КДКА у межах забезпечення позову фактично відновлює право на здійснення адвокатської діяльності до остаточного рішення суду, хоча закон і не передбачає такої можливості. Навпаки — прямо встановлено, що саме по собі оскарження не зупиняє дії рішення. Така конструкція спрямована на захист авторитету професії, публічної довіри та процесуальної дисципліни. Судове зупинення рішення без перевірки його правомірності порушує цю рівновагу.
Крім того, ухвалюючи рішення про забезпечення, суд не здійснює повної перевірки доказів, не має процесуальної змоги дослідити обставини дисциплінарного проступку, оцінити пропорційність санкції чи добросовісність сторін. У таких умовах зупинення рішення КДКА набуває характеру превентивної амністії, яка прямо суперечить публічно-правовій природі дисциплінарної відповідальності.
Окрему проблему становить підміна функцій органу адвокатського самоврядування. Застосовуючи зупинення як захід забезпечення позову, суд по суті втручається у внутрішню юрисдикцію органу, який має спеціальний мандат на оцінку професійної поведінки адвокатів. Така заміна суб’єкта ухвалення рішень на етапі попереднього забезпечення руйнує принцип інституційної автономії, закладений у Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Стандарти контролю
Адміністративне судочинство не може скасовувати автономії органів адвокатського самоврядування, але повинне забезпечувати її правову межу. Судовий контроль у таких справах має бути процесуальним і ретроспективним, а не запобіжним чи дублюючим.
Функція адміністративного суду у спорах про оскарження дисциплінарних рішень полягає у перевірці дотримання процедури, наданні оцінки обґрунтованості та відповідності рішень закону — після повного з’ясування обставин і аналізу доказів.
Тож забезпечення позову не може перетворювати суд на субститут дисциплінарного органу. Особливо тоді, коли воно прямо суперечить особливому статусу адвоката та логіці спеціального правового регулювання. У таких випадках суд повинен діяти в межах, встановлених законом і тлумачених з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не означає права на негайне поновлення у професії до вирішення спору по суті. У справі «Hirvisaari v. Finland» ЄСПЛ наголосив, що рішення суду має бути мотивованим, відповідати процедурним гарантіям і поважати баланс інтересів. Цей стандарт унеможливлює застосування заходів, які передбачають остаточні правові наслідки до ухвалення вироку по суті.
Необхідно чітко відрізняти спори, в яких забезпечення позову необхідне для збереження предмета спору або доказів, від тих, де воно штучно змінює правове становище сторін. У дисциплінарному процесі забезпечення у формі зупинення дії рішень КДКА чи ВКДКА є саме таким штучним механізмом — і не підпадає під жодну з двох допустимих підстав, визначених ч.2 ст.150 КАС.
Утвердження єдиних стандартів правозастосування передбачає, що рішення органів адвокатського самоврядування зберігають чинність до їх скасування, а не до винесення ухвали про забезпечення. Інакше правова визначеність поступається ситуативній доцільності. А це вже входить у протиріччя із принципом верховенства права.
Матеріал опубліковано у виданні «ADVOKAT POST».