Право на захист під час досудового розслідування: проблемні питання

15.08.2025

Право на захист під час досудового розслідування: проблемні питання

Ефективність кримінального провадження та довіра до системи правосуддя напряму залежать від балансу між повноваженнями сторони обвинувачення та можливістю сторони захисту реалізувати своє право на захист. Невід’ємну роль у підтримці цього балансу відіграє процесуальний контроль на етапі досудового розслідування. Проте наявні недоліки кримінального процесуального законодавства, останні тенденції в правозастосовній практиці та нові технологічні виклики створюють системні вади, що ризикують перетворити право на захист на декларативну формальність.

Одна з найгостріших проблем зосереджена у ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. На перший погляд, ця норма покликана запобігти затягуванню процесу та надмірному втручанню в діяльність органу досудового розслідування. Однак на практиці вона створює «сліпі плями» — цілі пласти потенційно неправомірних дій, що опиняються поза межами негайного та ефективного судового контролю. Як наслідок, підозрюваний та інші учасники кримінального провадження позбавлені найважливішої гарантії — можливості в найкоротший термін припинити незаконні дії сторони обвинувачення та відновити свої порушені права.

Такий стан речей не сприяє досягненню завдань кримінального провадження, призводить до прямих негативних наслідків для самого досудового розслідування та створює небезпечний прецедент безкарності. Усвідомлюючи, що певні неправомірні дії не матимуть миттєвих процесуальних наслідків, недобросовісний слідчий отримує можливість маніпулювати процесом. Ситуація ускладнюється тим, що для обґрунтування таких дій можуть використовуватися нові технології, наприклад, генерування за допомогою штучного інтелекту текстів з посиланнями на вигадані норми чи вигадану судову практику. Без можливості негайного судового реагування на подібні факти, сторона захисту опиняється у заздалегідь програшному становищі.

Своєчасне оскарження дій сторони обвинувачення дозволило б учасникам кримінального провадження припинити триваючі порушення прав та вимог процесуального законодавства, які надалі призводять зокрема й до визнання доказів недопустимими. Водночас це сприяло б формуванню сталої судової практики, яка б утвердила принцип правової визначеності, дисциплінувала слідчих та прокурорів і встановила чіткі наслідки за недотримання належної правової процедури.

Натомість наразі слідчі судді, формально посилаючись на вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, які підлягають оскарженню на етапі досудового розслідування, ігнорують очевидні порушення з боку сторони обвинувачення. Водночас чинне законодавство пропонує «відкладений» захист: мовляв, ці порушення можуть стати предметом розгляду на етапі підготовчого судового засідання.

Проте такий підхід є хибним і небезпечним з кількох причин.

  1. По-перше, як неодноразово наголошував Верховний Суд, положення ч. 2 ст. 303 КПК України не містять імперативної вимоги щодо обов’язкового розгляду по суті будь-яких скарг у підготовчому судовому засіданні. Вони лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань та повноважень суду на цій стадії (Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 273/1053/17).
  2. По-друге, і це ключове, Кримінальний процесуальний кодекс України не наділяє суд на стадії підготовчого засідання повноваженнями приймати будь-які рішення за результатами розгляду скарг на порушення, допущені під час досудового розслідування слідчим або прокурором. Частина 3 ст. 314 КПК України встановлює вичерпний перелік рішень, які суд уповноважений прийняти. На відміну від ст. 307 КПК, яка надає слідчому судді конкретні інструменти (зобов’язати припинити дію, вчинити певну дію, скасувати рішення), ст. 314 не наділяє суд повноваженнями в підготовчому судовому засіданні визнати протиправними дії слідчого чи прокурора, вчинені під час досудового розслідування.

Як наслідок, розгляд скарг на підставі ч. 2 ст. 303 КПК України на етапі підготовчого засідання не має жодних прямих процесуальних наслідків та не сприяє поновленню порушених прав, через що дана стаття була визнана Європейським судом з прав людини у справі «Денисюк та інші проти України» неефективним засобом правового захисту.

Ця проблема має бути вирішена шляхом законодавчих змін, як приклад: шляхом внесення корективів до ст. 307 КПК України, розширивши її дію і на суд, або ж доповнивши ч. 2 ст. 315 КПК України правом суду «визнати рішення, дії, бездіяльність слідчого, прокурора, вчинені або прийняті під час досудового розслідування — протиправними».

Так, розв’язання питання про правомірність дій сторони обвинувачення не потребує аналізу доказів, зібраних під час досудового розслідування, а отже може бути частиною підготовки до судового розгляду.

Таке нововведення дозволить відокремити оцінку правомірності дій сторони обвинувачення від розв’язання питання про допустимість доказів, що жодним чином не порушить встановлений Кримінальним процесуальним кодексом України порядок дослідження доказів. Навпаки, дозволить Суду об’єктивно оцінювати відповідність дій представників сторони обвинувачення вимогам кримінального процесуального законодавства, не прив’язуючись до наслідків такого порушення та ролі певного доказу у межах наявного кримінального провадження.

Цей підхід усуне умови, які сприяють «обвинувальному ухилу» та за яких будь-яка скарга на дії слідчого чи прокурора розглядається крізь призму її впливу на доказову базу та, як наслідок, сприятиме реальному, а не формальному контролю за дотриманням належної правової процедури.

Отже, інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності представників сторони обвинувачення потребує докорінного перегляду з метою розширення переліку дій, що підлягають оскарженню на етапі досудового розслідування, та забезпечення реального, а не формального судового контролю за дотриманням прав людини та завдань кримінального провадження на всіх його етапах. Адже у кримінальному провадженні час — це невідновний ресурс, і втрачена можливість захиститися на старті не компенсується жодними рішеннями у фіналі.

Джерело

Новини партнерів та ЗМІ