Огляд підготовлено Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України.
Враховуючи те, що житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення позову та скасування арешту 1/2 частки у праві на житловий будинок
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року у справі № 545/2597/23
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням.
ОСОБА_1 було відомо про наявність у чоловіка ОСОБА_2 на день смерті непогашених боргових зобов`язань перед КС «Офіцерська кредитна спілка», отже, саме позивачка, як спадкоємиця прав і обов`язків щодо майна та зобов`язань, які мав ОСОБА_2 за життя, в силу частини першої статті 1281 ЦК України зобов`язана була повідомити кредитора боржника про його смерть.
Належні та допустимі докази того, що позивачка повідомила кредитора про смерть боржника ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи те, що житловий будинок на АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення позову та скасування арешту 1/2 частки у праві на житловий будинок, накладеного постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції Дерябіною О. Г. від 17 лютого 2014 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119134188
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3013/20
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні та у цивільних справах № 187/998/16-ц, 752/2965/19, у порушення вищевказаних положень закону, не звернув уваги на те, що ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» є власником спірного нерухомого майна, унаслідок чого ним обґрунтовано заявлено відповідно до положень частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» лише вимогу про звільнення майна з-під арешту.
У абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз`яснено, що, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.
Апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував, що, оскільки ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» вже є власником спірної багатофункціональної будівлі, тому у цій конкретній справі йому не треба заявляти позовну вимогу про визнання права власності на це нерухоме майно.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні та у цивільних справах № 187/998/16-ц, 752/2965/19, з направленням справи у цій частині до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124630080
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/48626/24
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, встановивши правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався тим, що Компанія Феррекспо АГ (Ferrexpo AG), яка не є стороною виконавчого провадження, однак вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, вправі звернутися до суду з позовом про зняття арешту з цього майна.
Таким чином, врахувавши, що позивач не є суб`єктом права на подання скарги в порядку статті 447 ЦПК України, не наділений правомочністю звертатися зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, апеляційний суд правильно виснував, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за положеннями пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
З матеріалів справи відомо, що підставою цього позову Компанія Феррекспо АГ (Ferrexpo AG) визначила наявність арешту, накладеного державним виконавцем на майно, яке, за доводами позивача, належить на праві власності йому, а не боржникові, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року у цивільній справі № 761/709/16-ц щодо стягнення грошових коштів з боржника – фізичної особи ОСОБА_1 . Тобто спір у цій справі стосується порушеного речового права позивача на майно.
Отже, враховуючи предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, це й спір не є публічно-правовим, оскільки за своєю природою він є приватноправовим спором, а отже, повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для направлення цієї справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126259061
Оскільки позивач був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 295/6687/24
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16 серпня 2007 року № 3-936.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 25 вересня 2020 року, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя з 10 жовтня 2007 року перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа Ленінського міського суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн (стан виконавчого провадження – відкрито), та виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа Ленінського районного суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн. (стан виконавчого провадження – завершено).
У ході примусового виконання зазначеного виконавчого провадження постановами АВ 611202, АА179446 від 10 жовтня 2007 року державного виконавця (номер запису про обтяження 5830736) накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .
Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.