Практика застосування судами закону про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю завжди привертала увагу адвокатів і бізнесу. Підбиваючи підсумки поточного року, можна виділити кілька правових позицій Касаційного господарського суду з ключових аспектів корпоративних спорів.
Заходи забезпечення позову
У постанові від 13.01.2023 (справа № 918/531/22) КГС зазначив, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним зі способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». При цьому забороні підлягає вчинення не будь-яких дій, а лише тих, що можуть призвести до можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, можуть ускладнити виконання рішення суду та викликати труднощі при його виконанні. Такі заходи мають стосуватися безпосередньо предмета позову.
КГС виснував, що оскарження учасником товариства конкретного рішення загальних зборів, яким змінено керівника, не означає, що загальні збори товариства не можуть ухвалювати інших рішень протягом всього періоду розгляду судом такого спору. Якщо ухвалені загальними зборами рішення потребують реєстрації у ЄДР змін відомостей про юридичну особу, то суд не може забороняти вчиняти відповідні реєстраційні дії. Протилежний підхід означатиме блокування господарської діяльності товариства та надмірне втручання в його справи.
Тобто позов про визнання недійсним рішення загальних зборів щодо переобрання керівника та скасування відповідного реєстраційного запису не може бути забезпечений шляхом заборони здійснювати широке коло реєстраційних дій стосовно товариства (реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, про зміну складу та часток засновників/учасників товариства, зміну особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від імені підприємства, про зміну органів управління товариства, про зміну місцезнаходження товариства, про зміну розміру статутного капіталу товариства, проводити передання реєстраційної справи товариства).
Спори між товариством і його керівником
Класичний корпоративний спір відображений у постанові КГС від 15.02.2023 (справа № 910/8343/21). Він стосувався визначення ефективного способу захисту порушених прав керівника товариства у випадку його незаконного звільнення та наявності у нього прав на оскарження наступних рішень загальних зборів товариства, які були прийняті після звільнення позивача з посади керівника відповідного товариства.
Колегія суддів звернула увагу, що вимога позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, відповідно до якого позивача було звільнено з посади директора, не призведе до поновлення його порушених прав, оскільки не передбачає його автоматичного поновлення на вказаній посаді. Тому позовна заява повинна містити додаткову вимогу щодо поновлення позивача на посаді.
Також суд передбачив, що особа, звільнена за рішенням загальних зборів з посади директора товариства, не може позиватися до цього товариства з вимогами про скасування наступних рішень загальних зборів і зобов’язання скасувати відповідні записи про державну реєстрацію, здійснені на підставі цих рішень після того, коли цю особу було звільнено з посади попереднім рішенням, адже з моменту втрати особою повноважень виконавчого органу товариства, він не може оскаржувати будь-які наступні управлінські рішення товариства.
Сталість практики ВС щодо визначення підвідомчості господарським судам спорів щодо звільнення директора (голови правління) товариства, поновлення на посаді, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу була підтверджена постановою КГС від 16.03.2023 (справа №910/6133/22).
Судді послалися на ст.20 ГПК, яка передбачає перелік спорів, які належать до юрисдикції господарських судів. До таких спорів також належать корпоративні. Враховуючи те, що вимоги про стягнення середнього заробітку у зв’язку з незаконним звільненням працівника є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства, суд логічно відніс їх до господарської юрисдикції.
А от Велика палата в постанові від 06.09.2023 (справа №127/27466/20) відступила від висновків ВС у спорах щодо звільнення директора за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП та виснувала таке.
У разі якщо між товариством і директором не було укладено трудового договору (контракту), то спору щодо його припинення на підставі, зокрема ст.38 КЗпП, бути не може.
В обох випадках – коли особу обрано до складу виконавчого органу та укладено трудовий договір і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладання трудового договору – саме відносини з управління становлять основу відносин між товариством та особою, яка займає посаду директора.
Тож позовні вимоги про визнання трудових відносин припиненими та похідні від них спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором і товариством, а не трудових.
Враховуючи викладене, звільнення особи з посади директора повинно відбуватися не відповідно до положень законодавства про працю, а згідно з положеннями статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників та голосування на них.
Також заслуговує на увагу постанова КГС від 17.05.2023 (справа №914/3433/21), в якій колегія суддів нагадала про можливість стягнення з директора товариства збитків, спричинених виплатою собі винагороди, яка виходила за межі штатного розпису.
Виходячи з висновків КГС, усі виплати винагороди керівника, сума яких не зазначена в штатному розписі, трудовому договорі (контракті) або перевищує визначену домовленостями з власником товариства, є збитками цього товариства та можуть бути стягнуті з керівника в судовому порядку.
Витребування частки з чужого незаконного володіння
Одну з поширених маніпуляцій було припинено у постанові КГС від 16.03.2023 (справа №911/2780/20). Йдеться про апеляційне або касаційне оскарження законних рішень судів про визнання договорів купівлі-продажу частки в товаристві недійсними та їх витребування законному власнику шляхом звернення зі скаргою тим з подружжя, хто не був учасником відповідного договору відчуження частки та зазначав, що таким правочином його було позбавлено права власності на цю частку, як її співвласника. Метою такої маніпуляції було затягування вирішення спору по суті та можливе блокування управління товариством.
Суд зазначив, що права одного з подружжя, який не був стороною договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, при розгляді справи про витребування частки не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.
З моменту внесення коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства. Подружжя розпоряджається майном, що перебуває у їх спільній сумісній власності, зокрема часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується. Отже, укладення договору відчуження частки в товаристві одним із подружжя, який є його учасником, здійснюється в інтересах іншого з подружжя.
У справі №910/16501/21 колегія суддів КГС нагадала (постанова від 13.06.2023) що відповідно до ст.17 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників.
Саме такий спосіб захисту є належним, адже судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР.
Але суд звернув увагу, що віндикаційний позов не може бути подано до відповідача в разі, якщо він цю частку не набував оплатно (безвідплатно) в особи, яка не мала права її відчужувати.
Продаж частки третім особам
У постанові від 16.03.2023 у справі №915/1172/20 КГС було розглянуто спір про продаж учасником товариства своєї частки третій особі без належного повідомлення про свій намір інших учасників, а також вирішено питання про спосіб надання дозволу одному з учасників на відчуження частки третій особі.
Цим рішенням колегія суддів нагадала, що у зазначених правовідносинах у разі порушення порядку повідомлення інших учасників належним способом захисту буде позовна вимога про переведення прав і обов’язків покупця за відповідним договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства.
Також колегія зазначила, що хоча законом і передбачено обов’язковість учасника завчасно письмово повідомити інших учасників товариства про намір продати свою частку третій особі, але в разі порушення встановленого порядку суд має перевірити наявність відмови кожного учасника від реалізації свого переважного права, якщо про цей факт стверджує учасник-продавець і надає відповідні докази. Якщо учасник письмово відмовився від реалізації свого переважного права на купівлю частки, у тому числі шляхом надання своєї згоди на вступ у товариство третьої особи — покупця частки, то факт його обізнаності про намір продати частку і умови продажу частки презюмується, якщо інше не буде доведено (наприклад, що учасник був уведений в оману щодо істотних умов договору купівлі-продажу частки тощо).
Треті особи із самостійними вимогами були присутніми на загальних зборах учасників, де проголосували за надання згоди учаснику на продаж своєї частки третім особам і підписали відповідний протокол. Але потім звернулися до суду з позовом про переведення на них прав та обов’язків покупців у зв’язку з їх неналежним повідомленням про істотні умови договору купівлі-продажу частки. Така поведінка позивачів суперечить принципу добросовісності при реалізації права, покладеного в основу доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі — non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Визнання недійсними рішень загальних зборів
На запобіжники при оскарженні рішень загальних зборів господарського товариства з підстав неповідомлення учасника про проведення таких зборів указав КГС у постанові від 01.09.2023 (справа №909/1154/21).
Враховуючи попередні висновки, суд поділив порушення, допущені при скликанні і проведенні загальних зборів учасників господарського товариства, на:
такі, які мають своїм наслідком обов’язкове визнання прийнятих на цих зборах рішень недійсними;
такі, які хоч і допускаються, однак не завжди призводять до недійсності рішень загальних зборів.
Неповідомлення учасника господарського товариства про скликання загальних зборів може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у разі, якщо учасник товариства довів не лише факт його неповідомлення, але й:
- існування інших підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів;
- факт, що він не брав участі у таких зборах, не мав можливості взяти участь у цих зборах;
- прийняті на таких зборах рішення суперечать вимогам законодавства та/або статуту господарського товариства,
- прийняті з порушенням порядку голосування;
- рішення стосуються безпосередньо його прав та інтересів та порушують їх.
Аудит фінансової звітності товариства
Підстави для проведення аудиту фінансової звітності товариства КГС навів у постанові від 01.08.2023 (справа №911/2646/21). Суд наголосив, що зміст аудиту фінансової звітності передбачає як перевірку даних бухгалтерського обліку, так і показників фінансової звітності, що відображають інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства, на відповідність їх вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.
Для ініціювання аудиту фінансової звітності товариства необхідна сукупність таких умов:
- наявність в учасника-ініціатора 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства;
- укладення таким учасником з незалежним аудитором (аудиторською фірмою) договору про проведення аудиту фінансової звітності товариства;
- зазначення в такому договорі обсягу аудиторських послуг.
За змістом ст.41 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» товариство має два обов’язки: забезпечити аудитору можливість проведення аудиту та надати копії документів. При цьому в товариства відсутній обов’язок надавати документи, які виходять за межі обсягу аудиторської перевірки фінансової звітності.
Припинення товариства
У постанові від 10.05.2023 (справа №905/229/21) КГС зробив повний покроковий розбір процедури припинення ТОВ шляхом його ліквідації за рішенням власника та порядку пред’явлення кредиторських вимог. У тому числі, зобов’язання в судовому порядку юридичної особи-боржника в особі ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги.
В рамках статті зробити стислий переказ змісту цієї постанови не вбачається можливим, тож у даному випадку варто ознайомитися з повним текстом рішення самостійно.
Вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, пред’явлена до державного реєстратора з підстав порушення порядку та процедури ліквідації такої юрособи, є належним способом захисту порушених прав та інтересів особи. Такий висновок зробив КГС у постанові від 27.07.2023 (справа №520/4005/2020).
Її розгляд не обмежується виключно перевіркою дій державного реєстратора. Адже суду належить дослідити підстави для вчинення такого запису на предмет їх законності та його вплив на права і інтереси позивача.
Ненадання відповіді ліквідаційною комісією кредитору на його кредиторські вимоги свідчить про ухилення ліквідаційною комісією від їх розгляду, що є порушенням порядку та процедури ліквідації такої юридичної особи, передбаченої стст.110 та 111 ЦК. У такому випадку кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом про зобов’язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) визнати кредиторські вимоги та включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторські вимоги.
ВС також констатує, що ч.3 ст.112 ЦК не виключає можливості розгляду судом таких вимог навіть у разі, якщо звернення кредитора до суду відбулося поза межами місячного строку, встановленого цією нормою.
Стаття опублікована у виданні «Закон і Бізнес».
Сергій Лисенко
заступник голови Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів