Верховний Суд у справі №927/791/18 зазначив, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Проте, чи була судом визнана оціночним судженням фраза журналіста у його матеріалі?
Все почалося з того, що у жовтні 2018 року ТОВ «Шляхо-будівельне управління № 14» звернулося до суду першої інстанції з позовом до ТОВ «Челайн медіа груп», у якому просило визнати недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства, інформацію, яка була поширена у мережі.
Також просило зобов’язати медіа не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування на головній сторінці офіційного вебсайту повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.
Зокрема, йшлося про статтю, де вказано, що позивач є фактичним монополістом в асфальтній роботі.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Зокрема, вищесказане твердження було визнано недостовірним і таким, що шкодить діловій репутації.
Тож з медіа суд стягнув понад 10 тис. грн судового збору, 18 тис. грн за витрати через проведення судової лінгвістичної експертизи та 26 тис. грн витрат на послуги адвоката. А також зобов’язав спростувати інформацію на головній сторінці сайту.
У касаційні скарзі медіа просило скасувати рішення суду першої інстанції та апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Верховний Суд зазначив, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
«Фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом», – йдеться у матеріалах справи.
Як вбачається, суди попередніх інстанцій при визначенні поняття «монополіст» керувалися Великим тлумачним словником сучасної української мови.
ВС зазначив, що використання судами тлумачних словників при вирішенні дифамаційних спорів є нормальною обґрунтованою практикою вирішення цих спорів.
При цьому суди попередніх інстанцій, проаналізувавши зміст спірної публікації, встановили, що спірна інформація стосується позивача саме як суб`єкта господарювання. Доводів у спростування цього висновку судів касаційна скарга не містить.
Також відповідач у порядку правил доказування у дифамаційних спорах не надав доказів у підтвердження того, що позивач був визнаний належним органом монополістом на відповідному ринку, з огляду на що дійшли правильного висновку про те, що зазначена поширена відповідачем спірна інформація щодо позивача є недостовірною.
У матеріалах справи йдеться, що доводи скаржника про те, що спірна інформація у публікації використана у переносному значенні та є оціночним судженням, є безпідставними. Адже суди на підставі висновку проведеної у справі судової лінгвістичної експертизи встановили, що спірна інформація викладена у формі твердження та не є оціночним судженням.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку. Спірна інформація є недостовірною, формує негативну оцінку читача щодо підприємницької діяльності позивача, принижує його ділову репутацію, дає хибне уявлення про діяльність позивача як господарюючого суб`єкта, оскільки останній не є монополістом та не створює бар`єри для доступу на ринок інших суб`єктів.
ВС залишив касаційну скаргу без задоволення.