Велика Палата Верховного Суду у справі №752/4995/17 підтримала правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо підстав перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, визначивши, що нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку в ньому встановив суд.
Так, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для такого перегляду є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (частина перша та пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України). Близькі за змістом приписи є у частині першій і пункті 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, частині першій і пункті 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
У цій справі предмет доказування з боку позивача стосувався, зокрема, обґрунтування відсутності повноважень на укладення договору купівлі-продажу у представника, який діяв від імені позивача, а також підроблення довіреності, на підставі якої ця особа підписала вказаний договір. Під час первинного розгляду справи суди вказали на те, що позивач вказані обставини належними та допустимими доказами не довів, а тому відмовили у задоволенні позову.
Позивач вирішив спростувати факти, покладені в основу судових рішень, тим, що надасть у цій справі ухвалене після її розгляду в апеляційній інстанції рішення чеського суду, в якому, за його твердженням, встановлені факти фіктивності довіреності та відсутності у представника повноважень на укладення від імені позивача договору купівлі-продажу. Позивач вважав, що ці факти існували на час розгляду справи. Але зазначив, що тоді вони не були йому відомі, а стали відомими тільки з дня набрання законної сили рішенням чеського суду. Коли суди першої апеляційної інстанцій ухвалювали рішення у справі під час її первинного розгляду, вони на підставі тих доказів, які подав позивач, не встановили факти підроблення довіреності та відсутності у представника повноважень на укладення від імені позивача договору купівлі-продажу. Проте для позивача ці факти ще з моменту звернення до суду були відомими та слугували основними аргументами для обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Це підтвердили суди обох інстанцій під час розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Тому немає підстав вважати, що факти підроблення довіреності та відсутності у представника повноважень на укладення договору купівлі-продажу, які, за твердженням позивача, встановив чеський суд після вирішення справи у судах двох інстанцій в Україні, став відомим для позивача тільки після ухвалення рішень цими судами та набрання законної сили рішенням чеського суду.
Отже, розглядаючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суди двох інстанцій правильно вказали, що ті обставини, які позивач вважає нововиявленими (підроблення довіреності та відсутність у представника повноважень на укладення від імені позивача договору купівлі-продажу), були йому відомі ще на дату подання позовної заяви. Тобто вони не є нововиявленими. Тому рішення чеського суду не є доказом, що підтверджує нововиявлені обставини, а могло би бути доказом обставин, які стали підставами позову. Проте цього доказу не існувало під час первинного розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. А у процедурі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд для підтвердження тих обставин, що слугували підставами позову і які перевіряли суди під час первинного розгляду справи, нові докази не досліджує.
В ухвалі від 17 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, щодо нововиявлених обставин, зокрема, у постанові від 02 липня 2018 року у справі №922/3388/15, де з огляду на наявність договору про переведення боргу суд припинив провадження у справі в частині позовних вимог і зазначив, що нововиявленою обставиною є не подія у вигляді рішення суду про визнання недійсним такого договору, а обставина, яку суд встановив у цьому рішенні, тобто означена недійсність договору про переведення боргу. Така обставина існувала на час розгляду справи, не могла тоді бути відомою позивачеві та є істотною для розгляду справи, бо її врахування судом мало би наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке він прийняв.
Аналогічний висновок щодо нововиявлених обставин, сформульований об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2018 року у справі №19/5009/1481/11 та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2020 року у справі №910/23892/16.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку у ньому встановив суд, то підстави для відступу від означених висновків немає.