Хоча на екранах використання поліграфа виглядає доволі ефектно та інноваційно, він не може розглядатися як досить дієвий процесуальний інструмент у кримінальному провадженні в умовах чинного КПК. Його правова невизначеність та ймовірнісний характер результатів унеможливлюють їх повноцінне використання як доказу.
Детектор брехні у вітчизняних реаліях
Що спільного в детектора брехні та кримінального процесу України? У той час як у поп-культурі та американських телесеріалах поліграф, або так званий детектор брехні часто зображується як беззаперечний інструмент викриття неправди, у реальності його застосування в кримінальному процесі України залишається малопомітною й суперечливою темою.
Попри те, що застосування поліграфа прямо не передбачене чинним Кримінальним процесуальним кодексом, закон також не містить і прямої заборони на це. Така нормативна невизначеність спричинила ситуацію, коли поліграф активно використовується у внутрішніх кадрових процедурах органів правопорядку, проте його доказове значення в кримінальному провадженні залишається обмеженим.
Останні роки ознаменувались затвердженням інструкцій щодо застосування поліграфів у структурах МВС, Міністерства оборони, СБУ, Національної гвардії, органах прокуратури тощо. Зокрема, згідно з наказом МВС № 920 від 13.11.2017, поліграф визначається як спеціальний психофізіологічний засіб, що реєструє щонайменше п’ять показників фізіологічної реакції на психологічні стимули без шкоди для людини.
Поліграф як засіб доказування – це інновації чи «недоцільний креатив»?
Застосування поліграфа на етапі досудового розслідування, зокрема під час допиту, є проявом впровадження інноваційних технологій не тільки до криміналістичної складової сучасної науки, а й до процесуального закону в тому числі. Проте ефективність такого використання великою мірою залежить від професіоналізму поліграфолога та коректності інтерпретації результатів. Адже самі по собі фізіологічні показники є лише орієнтовними, а не абсолютними даними, тобто отримані під час тестування відомості мають імовірнісний і орієнтовний характер, а не встановлюють факти з юридичною достовірністю.
Щоб надати результатам дослідження доказової сили, поліграф має застосовуватись в межах судово-психофізіологічної експертизи на підставі відповідної постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді або суду залежно від етапу провадження. Висновок експерта, складений за результатами такої експертизи, є процесуальним джерелом доказів.
Технічна складова процесу
На сьогоднішній день стандартом апаратури вважається ДСТУ 8692:2016. Єдиним поліграфом, що відповідає цьому стандарту, є модель «RUBICON», яка активно використовується у практиці Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, ДБР, Національної поліції тощо.
Професійне дослідження на поліграфі включає три основні етапи: передтестову співбесіду, саме обстеження з реєстрацією показників та аналітичну обробку поліграм за наслідком проведеного дослідження. Сучасні пристрої фіксують серцевий ритм, тиск, дихання, електропровідність шкіри та інші параметри в режимі реального часу. На підставі порівняння реакцій на контрольні та релевантні питання поліграфолог формулює висновок про правдивість відповідей.
На жаль, результати поліграфа залежать від суб’єктивного тлумачення поліграфолога, що знижує їхню об’єктивність. Сприйнятливість до стресу, фізіологічні особливості чи хронічні захворювання можуть спотворити показники, навіть якщо особа говорить правду. Це створює серйозний ризик помилкових висновків, які можуть вплинути на хід досудового розслідування.
Важливим є дотримання принципу добровільності. Відповідно до ст.28 Конституції, жодна особа не може бути піддана дослідженням без своєї письмової згоди. Поліграфне дослідження не можна ототожнювати до слідчої дії — допиту, тому будь-які аргументи правоохоронців щодо обов’язковості його проходження повинні сприйматися критично. Саме тому присутність адвоката на допиті особи, навіть якщо вона перебуває в статусі свідка, може допомогти уникнути подібних маніпуляцій з боку органу досудового розслідування.
Що каже судова практика?
Судова практика свідчить про «обережне» ставлення судів до поліграфа. Наприклад, деякі судові рішення демонструють поступове визнання значимості результатів поліграфічного дослідження.
Так, у справі № 301/943/19 Іршавський районний суд Закарпатської області визнав висновок судової психологічної експертизи з поліграфом як належне джерело доказу. Проте у справі №676/7835/19 Хмельницький апеляційний суд наголосив на відсутності прямого дозволу на використання поліграфа в кримінальних провадженнях та відхилив його результати як доказ. У своєму рішенні апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в справі №757/13635/17-к вказує, що «показники поліграфа мають виключно ймовірний та орієнтувальний характер». Аналогічна позиція простежується в постановах Верховного Суду, зокрема у справах №№621/1308/18 та 234/4850/17.
Тобто поліграф може застосовуватись лише як допоміжний засіб, що доповнює інші докази. Його результати мають обмежену доказову силу, так як сторона-опонент завжди може апелювати до гіпотетичності висновків такого дослідження.
Міжнародній досвід застосування
Міжнародна практика також неоднозначна. У понад 70 країнах світу поліграф використовується як допоміжний інструмент, проте лідером є США. Там застосування регулюється як на федеральному, так і на штатному рівнях, наприклад, законом Каліфорнії №351.1 від 1983 року. У деяких штатах поліграф прямо передбачений у процесуальному законі при розслідуванні різних «сенситивних» категорій кримінальних правопорушень, наприклад, статевих злочинів.
Та навіть попри те, що на рівні конкретних штатів поліграф застосовується ширше, там його результати часто не визнаються доказом у суді, а використовуються виключно для попередньої оцінки правдивості.
Висновки
Отже, хоча на екранах використання поліграфа виглядає доволі ефектно та інноваційно, він не може розглядатися як досить дієвий процесуальний інструмент у кримінальному провадженні в умовах чинного КПК. Його правова невизначеність та ймовірнісний характер результатів унеможливлюють їх повноцінне використання як доказу.