18 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 192/1350/19 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який оскаржував рішення судів, якими було визнано недопустимими доказами результати негласних слідчих (розшукових) дій.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, першого заступника голови районної державної адміністрації визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, і виправдано через недоведеність вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість результатів НСРД внаслідок порушення вимог ч. 3 ст. 252 КПК при складанні протоколів про проведення НСРД після закінчення строків дії ухвал слідчого судді про дозвіл на їх проведення.
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд вказав, що згідно з висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 8 квітня 2020 р. у справі № 263/15845/2019, «процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов’язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки. Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Закінчення строку виконання обов’язку не спричиняє його припинення. Обов’язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов’язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.
Оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов’язком працівника оперативного підрозділу, то пропущення ним строку виконання обов’язку не спричиняє його припинення. Допущене перевищення визначеного кримінальним процесуальним законом строку, порушує порядок кримінального процесу, невід’ємною складовою якої є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НСРД. Втім, таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й на захист і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону. Допущене порушення може впливати на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення у встановлені процесуальні строки».
А тому порушення вимог ч. 3 ст. 252 КПК при складанні протоколів про проведення НСРД саме по собі ще не може свідчити про необхідність визнання недопустимими результатів цих НСРД.
Разом з тим, з огляду на приписи п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК (згідно з якими суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов) та зміст ст. 249 КПК (якою регламентовано питання строку дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД), у цьому випадку особливу увагу слід приділяти перевірці дотримання визначених за ухвалою слідчого судді строків проведення НСРД під час отримання відомостей про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила (власне самого втручання у приватне спілкування або іншого тимчасового обмеження конституційних прав особи задля отримання відповідних доказів).
Проте у цьому кримінальному провадженні судом, з огляду на вищезазначені положення КПК та практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, не було надано належної оцінки тому, що під час проведення вказаних НСРД отримання відомостей про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, шляхом втручання у приватне спілкування відбувалось у строки визначені відповідними ухвалами слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення цих НСРД.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний