Про пояснення на підозру

Приклад. Одного з учасників справи по обвинуваченню Т., який здійснював декларування газу з Росії, постійно викликали як свідка з Дніпропетровська до Києва та проводили нудні і однакові за змістом допити, які начебто ніякої користі слідству не давали. Але вимога постійно приїжджати до Києва і давати показання на одні і ті ж запитання дамокловим мечем висіли над ним і психологічно тиснули на свідка. Як і постійна загроза можливого арешту, про що слідчі постійно нагадували. 

 

Великомасштабне слідство (121 слідчий) все намагалось робити по-науковому: консультувались із психіатрами, вираховували дні, коли у людини був найнижчий рівень психологічної активності (відповідна фаза циклу знаходилась на найнижчому рівні), застосовували загальновідомий прийом «хорошого» і «поганого» слідчого. Все це вимотувало свідка і вело його до стокгольмського синдрому. 

 

Насправді у слідства були свої проблеми. Вони вилучили кілька тисяч томів різних документів, але не знали, з чого почати. Нарешті свідку сказали:отти стверджуєш, що ні в чому невинуватий. Підбери документи (5-6 томів), які підтверджують твою невинуватість, і ми дамо тобі спокій. Свідок так і зробив. Приніс п’ять томів матеріалів, де були адреси рахунків банків острова Науру, англійських банків, з якими здійснювались трансакції, тощо.

 

Того ж дня свідка було затримано. Йому пред’явили обвинувачення і поки вдалося його звільнити, він цілий рік просидів у СІЗО. Ці п’ять томів наче прожектор висвітлили дорогу для досудового слідства, тобто відповіли на запитання, що робити і де шукати.

 

Полетіли запити в банки, розпочались допити майбутніх обвинувачених, на телебаченні розгорнулася дискредитація людей, ричетних до компанії, а далі пішли арешти.

 

Тому, звісно, є раціональне зерно у позиції адвокатів, якіі не подають пояснення на підозру в порядку ст. 20 КПК, щоб не озброїти слідство фактами.

 

Однак у тактичній боротьбі такі пояснення можуть бути використані. Але при цьому слід діяти обережно, використовуючи таймінг і не надаючи можливості обвинуваченню спростовувати позиції захисту й одержувати додаткову, потрібну для слідства інформацію. Хоча інколи не допомагає навіть таймінг, якщо у слідства превалює обвинувальний ухил.

 

Зразком такого обвинувального ухилу є справа Ф.

 

У справі Ф. (який був суддею одного з судів Закарпаття) захисник з’ясував наявність бездоганного алібі вобвинуваченого, яке могли підтвердити 18 чоловік (переважноспівробітники міліції, прокуратури та податкової служби). Захисник попередив підзахисного про те, що на досудовому слідстві доцільно умовчати про це алібі, оскільки працівники міліції, прокуратури та податкової служби є люди залежні і можуть піддатися тиску слідства.

 

В судовому засіданні, коли було заявлено про алібі, на свідків-працівників міліції було вчинено тиск і вони ухилились від явки в суд. Однак шестеро чоловіків підтвердили алібі Ф.

 

Тоді прокурор попросив про перерву в судових засіданнях і наступного разу практично без будь-яких доказів переніс дату злочину на інший день. Суд швидко з цим погодився і ухвалив вирок, вийшовши за межі санкції (від 7 до 12 років). Ф. було засуджено до трьох років із застосуванням відстрочки на один рік. Зверненнядо Верховного суду не допомогли. У даному випадку це був не суд, а розправа. І, ясна річ, якщо визнавати, що злочин було доведено, то не було достатніх підстав для застосування такого м’якого покарання.

 

Для дискредитації підозрюваного обвинувачення часто використовує засоби масової інформації і наголошує на його відмові надавати показання на допитах, що є правом підозрюваного. У таких випадках можна наголосити у поясненнях на підозру про вже допущені обвинуваченням порушення прав підозрюваного, які неможливо виправити та використати їх, зокрема, і в публічному просторі.

 

Наприклад, таким порушенням є використання імені підозрюваного, і невиконання ст. 296 ЦК, яка забороняє такі дії вчиняти до набрання вироком чинності. Адже використання імені підозрюваного може нанести непоправної шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко поновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду.

 

Викладені в поясненнях посилання на ст. 296 ЦК можна супроводжувати подачею до суду позовів про порушення конституційного права на використання імені, а також якомога швидшим зверненням до ЄСПЛ зі скаргою на застосування запобіжного заходу, де її обґрунтувати, в тому числі, і посиланням на вказівку про майбутні вироки зі сторони політичного керівництва, кваліфікувавши їх як втручання в правосуддя іпорушення «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». 

 

Можна пригадати Рішення ЄСПЛ від 25.07.2002р. «Совтрансавто-Холдинг проти України», де зазначено: «80. Суд може констатувати численні акти втручання в судовий процес українських органів влади найвищого рівня. 

 

Якими би не були мотиви, висунуті Урядом для виправдання таких актів втручання, Суд вважає, що такі акти, враховуючи їх зміст і форму, в якій вони здійснювались (параграфи 18, 20 і 24) самі по собі несумісні з поняттям «незалежний і безсторонній суд» в сенсі статті 6 параграфу 1 Конвенції. Завдання адвокатів на досудовому слідстві є – збирати таку інформацію (якщо вона є), пам’ятаючи що ЄСПЛ більш широко використовує як докази певні факти на відміну від КПК.

 

У поясненнях на підозру в порядку ст. 20 КПК можна також подати розгорнутий критичний юридичний аналіз підозри, який вказує на помилковість і надуманість цього процесуального документа і порушення процедури повідомлення про підозру. Там же можна вказати і на політизацію справи, пославшись на інтерв’ю високих посадових осіб (наприклад, твердження, що на підозрюваного чекають пригоди і вироки). Ці заяви можнаі інтерпретувати як порушення принципу презумпції невинуватості. Такими заявами можна обґрунтовувати наявність обвинувального ухилу досудового слідства. Обґрунтування обвинувального ухилу можна також підтверджувати поведінкою слідчих, їх ігноруванням звернень захисту,залишенням без розгляду клопотань та рішеннями слідчих суддів в порядку ст. 220 КПК України.

 

Як правило, орган досудового слідства висуває тільки одну версію обвинувачення і збирає докази на підтвердження цієї, наперед обраної єдиної версії. При цьому аргументи захисту щодо невинуватості особи відкидаються і не беруться до уваги. На цих обставинах слід наголошувати та навантажувати слідство клопотаннями про вчинення тих чи інших слідчих дій.

 

Бездіяльність слідчих і прокурорів слід оскаржувати до слідчих суддів в порядку ст. 220 КПК. Захист повинен активно використовувати своє право на ознайомлення з матеріалами досудового слідства (ст. 221 КПК) та своєчасно оскаржувати відмову у їх наданні.

 

Паралельно адвокат готує оскарження повідомленої підозри в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК, а також оскаржує відмови у клопотанні про проведення певних слідчих дій.

 

У поясненнях на підозру можна подати критику виступів генерального прокурора, інших посадових осіб, які надавали інтерв’ю, розкриваючи таємницю слідства або допустили явні порушення презумпції невинуватості, як це зробила генпрокурорка Венедіктова: «…пропоную п’ятому президенту України продемонструвати співгромадянам власним прикладом повагу до закону, до створених правоохоронних органів і реформованих судів, і скористатися правом на захист способом передбаченим законом і доводити в суді свою невинуватість».

 

Така позиція – це не тільки порушення презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України, п. 2 ст. 6 «Конвенції про захист прав людиниі основних свобод» і ст. 17 КПК), це і потаємне бажання обвинувальної влади «приписувати» вину, а ви,підсудний і його адвокат, доводьтев суді свою невинуватість. Як бачимо, традиції попередніх поколінь (одіозної теорії приписування вини генпрокурора Вишинського) наче жах володіють умами живих.

 

У поясненнях можна піддати критиці принцип вільної оцінки доказів, який полягає, зокрема, в тому, що слідчий, прокурор і слідчий суддя оцінюють на досудовому слідстві наведені у підозрі докази за своїм внутрішнім переконанням,не обмеженим ніякими формальними вказівками. Ігнорування при цьому всебічності, повноти і об’єктивності оцінки доказів з позиції презумпції невинуватості та однобічний підхід засвідчує порушення ст. 94 КПК України. 

 

Можна також використовувати правові позиції фахівців та правові позиції Верховного суду, які можна трактувати на користь підозрюваного, а також вказати на неврахування обставин, які виправдовують підозрюваного (ч. 2 ст. 9 КПК).

 

Приклад. У справі, в якій повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 191 КК тільки на тій підставі, що підприємство несвоєчасно оплатило поставку газу,у поясненні було наголошено на позиції Верховного суду: «У даному випадку кримінальне правопорушення взагалі відсутнє. Єдиний факт, який наявний у справі – це несвоєчасна сплата вартості газу за зобов’язанням по договору. Однак цей факт не є доказом вчинення злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК, на що неодноразово вказував Верховний суд.

 

У Рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України»(п. 175) ЄСПЛ вкотре повторив, що термін «обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, щоособа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 32)]. У даному ж випадку такого факту не існує.

 

Звісно, слідство це заперечення захисту проігнорувало, що дає підстави для висновку в упередженості і обвинувальному ухилі.

 

Такі пояснення можна також використати в публічних виступах та інтерв’ю адвокатів. При цьому підозрюваний може відмовитись від дачі пояснень і зайняти позицію мовчання (це його право, ст. 42 КПК) та вказати, що свою позицію він вже вичерпно виклав у поясненнях на підозру, яку слідство не враховує, всупереч вимогам ст. 9 КПК. 

 

Буває, що слідчі збирають інформацію, яка стосується приватного життя допитуваних, що є порушенням ст.15 КПК. Якщо така інформація стає відомою захисту,її також можна використати у поясненнях на підозру та відповідних клопотаннях до процесуального прокурора. 

 

Отже, виклад пояснень на підозру подається в такому аспекті, який фіксує допущені досудовим слідством порушення процесу та обмеження прав підозрюваного і у формі, яка виключає можливість використання цих пояснень проти підозрюваного. Цей мартиролог порушень прав підозрюваного досудовим слідством є в подальшому основою для ґрунтовної розробки пояснень на обвинувальний акт.

 

В такий спосіб підозрюваний та його захисник уникають передчасного розкриття даних захисту, які доцільно використати лише в судовому засіданні і водночас забезпечують певний рівень змагальності ще на досудовому розслідуванні справи та забезпечує законну протидіюобвинувальній владі в межах процесуального закону.

 

Коротке резюме: При здійсненні захисту на досудовому слідстві, адвокат може обрати активну позицію, навантажувати слідство клопотаннями, а у випадку їх ігнорування оскаржувати їх слідчим суддям. Як захисний ресурс можна використовувати передбачене ст. 20 КПК право на подачупояснень на підозру, а в подальшому і оскаржувати її. Виклад пояснень здійснюється так, щоб уникнути передчасного розкриття стратегії і тактики захисту і фактів, які захист має намір використати тільки під час судового розгляду.

 

Про це пише адвокат – Ярослав Зейкан.