.jpg)
15 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – АТ «Альфа-Банк»), приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу, про визнання правочину недійсним, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити дію.
Суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову, визнав недійсним з моменту затвердження передавальний акт, затверджений рішеннями єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та загальних зборів АТ «Альфа-Банк», у частині передачі АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру. Визнав протиправним і скасував рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відновив становище, що існувало до порушення права власності ОСОБА_1, шляхом поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо його права власності на квартиру.
Додатковим рішенням суд стягнув із відповідачів судові витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу, понесені ОСОБА_1.
Після залишення апеляційної скарги приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу без руху апеляційний суд визнав її неподаною та повернув відповідачу, зазначивши, що заявник не виконала вимогу суду про необхідність усунення недоліків апеляційної скарги щодо неможливості оскарження одночасно в одній апеляційній скарзі самостійних процесуальних документів: рішення та додаткового рішення суду, які інші учасники справи оскаржили окремо.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зробивши такі висновки.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені рішення або ухвала, що оскаржуються.
Відповідач оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина п’ята статті 270 ЦПК України).
Системний аналіз статей 270, 352, 356, 357 ЦПК України не дає підстав для висновку про те, що процесуальним законом не передбачена можливість оскарження в одній апеляційній скарзі одночасно двох процесуальних документів: рішення суду і додаткового рішення суду, ухвалених судом першої інстанції в одній справі.
Додатковим рішенням суд першої інстанції вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, які підлягали стягненню з відповідачів у зв’язку із задоволенням позовних вимог.
Отже, таке додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України є невід’ємною складовою основного судового рішення та може бути оскаржене в одній апеляційній скарзі разом із судовим рішенням.
З огляду на норми Конституції України й міжнародного права та положення ЦПК України повернення апеляційної скарги з формальних підстав унеможливило доступ відповідача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №161/3482/21 (провадження №61-14457св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010546.