Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018150030001046 за обвинуваченням:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2017 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
2. Оскарженою ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 червня 2021 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
3. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 18 березня 2018 року у вечірній час (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), знаходячись за запрошенням у кв. АДРЕСА_2, скориставшись відсутністю уваги власника майна та сторонніх осіб, діючи повторно, керуючись раптово виниклим умислом, з указаної квартири таємно викрав належні ОСОБА_2 ноутбук «Asus X55u» вартістю 6 000,00 грн, два планшетних ПК марки «Samsung» та «Impression» вартістю 5 000,00 грн та 2 500,00 грн відповідно, мобільний телефон марки «Alcatel» вартістю 2 000,00 грн та інші мобільні засоби зв`язку на загальну суму 18 500,00 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), хоча й зазначив у своїй ухвалі зміст апеляційної скарги прокурора, однак належним чином усіх викладених у ній доводів не перевірив, твердження сторони обвинувачення про наявність достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не спростував та, формально розглянувши апеляційну скаргу, дійшов безпідставного висновку про виправдання останнього.
5. При цьому, на думку прокурора, апеляційний суд необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами:
- протоколів пред`явлення для впізнання за фотознімками від 13 та 25 червня 2018 року через відсутність відомостей про опитування свідків щодо зовнішнього вигляду і прикмет особи, яку вони впізнають;
- протоколу огляду речей та предметів від 19 червня 2018 року, помилково ототожнивши огляд, у ході якого примусово вилучаються речі і документи, з добровільною видачею таких речей та їх наступним упізнанням;
- даних, які містяться у відповідях ломбардних установ та довідках про ринкову вартість речей, внаслідок отримання їх без відповідних ухвал суду чи запитів слідчого.
6. Також прокурор не погоджується з висновком апеляційного суду щодо визнання неналежним доказом протоколу огляду місця події від 19 березня 2018 року за місцем проживання потерпілої ОСОБА_2 та вказує на залишення судом поза увагою її показань щодо обставин крадіжки та переліку викраденого майна, а також не надання відповідної оцінки непослідовним показанням самого ОСОБА_1.
Позиції інших учасників судового провадження
7. На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення виправданого ОСОБА_1.
8. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор Нескородяний А.М. підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
10. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
11. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
12. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
13. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
14. Ухвала апеляційного суду – це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
15. Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
16. Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судом апеляційної інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано у повному обсязі.
17. Так, не погодившись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на цей вирок.
18. Під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК України апеляційний суд встановив, що у вироку викладено формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України, пред`явлене ОСОБА_1 органом досудового розслідування і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
19. Погоджуючись з висновками місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні, апеляційний суд зважив на те, що він сам, будучи допитаним у судах першої та апеляційної інстанцій, хоча й не заперечував факту свого перебування на місці вчинення злочину в квартирі потерпілої ОСОБА_2 в інкримінований період у числі інших запрошених осіб, яких було близько двадцяти, проте категорично заперечив викрадення ним із цієї квартири будь-якого майна, та при цьому зазначив, що коли він залишав квартиру, усіх присутніх у ній обшукували у зв`язку з виявленням потерпілою зникнення речей, але у нього нічого не виявили. Ці його показання об`єктивно узгоджуються з показаннями допитаної судом першої інстанції свідка ОСОБА_3, яка також перебувала у квартирі потерпілої на той час.
20. З приводу доводів у касаційній скарзі прокурора щодо непослідовності показань ОСОБА_1, який під час розгляду справи в суді першої інстанції спочатку не визнав свої винуватості, потім погодився з пред`явленим йому обвинуваченням, а в подальшому з наданням відповідних показань наполягав на своїй непричетності до вчинення інкримінованого йому злочину, колегія суддів касаційного суду зауважує наступне. Особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на власний розсуд формувати лінію свого захисту. Показання обвинуваченого є не лише джерелом доказів, а й засобом захисту ним своїх інтересів, вони мають бути ретельно перевірені й оцінені судом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду (ч. 2 ст. 94 КПК України). Визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної, повної та неупередженої перевірки та оцінки показань окремо, та всієї доказової бази у сукупності. Водночас регламентований ст. 62 Конституції України та закріплений у ст. 17 КПК України принцип презумпції невинуватості звільняє особу від обов`язку доводити свою невинуватість, усі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Якщо обвинувачений посилається на обставини, що свідчать про його невинуватість, то встановити або спростувати такі обставини повинна сторона обвинувачення. Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження. У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, за результатами безпосереднього дослідження та оцінки доказів відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
21. Так, оцінюючи протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 та 25 червня 2018 року, суд апеляційної інстанції відзначив, що усупереч вимогам ч. 1 ст. 228 КПК України зазначені протоколи не містять прикмет, ознак чи їх сукупності, за якими свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 упізнали ОСОБА_1, тому обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про визнання даних, які містяться у цих протоколах, недопустимими доказами. Крім того, ці докази правильно визнані судами обох інстанцій неналежними, оскільки вони підтверджують лише факт перебування ОСОБА_1 у числі інших осіб у квартирі потерпілої, чого не заперечує і сам ОСОБА_1, але не доводять факту вчинення ним крадіжки майна потерпілої з цієї квартири, та й до того ж не містять даних про конкретний перелік та індивідуальні ознаки техніки, а саме мобільні телефони, планшети та ноутбук, нібито продані ОСОБА_1. ОСОБА_5 за твердженням останнього.
22. Такі дані відсутні також і в протоколі огляду місця події від 19 березня 2018 року за місцем проживання потерпілої ОСОБА_2 у кв. АДРЕСА_2, і в протоколі прийняття її заяви про вчинене кримінальне правопорушення, який містить лише загальну вказівку на викрадення з її квартири майна без визначення його родових ознак.
23. Піддаючи критичній оцінці показання в засіданні суду апеляційної інстанції потерпілої ОСОБА_2 про те, що під час звернення до поліції 19 березня 2018 року вона повідомляла слідчому, яка саме техніка була викрадена з її квартири, а саме викрадення могло бути помстою ОСОБА_1 її доньці ОСОБА_4 на відмову останньої від його залицянь, апеляційний суд цілком слушно зазначив, що відповідно до даних реєстру матеріалів досудового розслідування потерпіла ОСОБА_2 допитувалась слідчим щодо обставин зникнення майна з її квартири 13 червня 2018 року, тобто з дня події та допиту слідчим до допиту потерпілої судом апеляційної інстанції минуло майже три роки, у зв`язку з чим потерпіла може не пам`ятати усіх обставин події, про що вона сама зазначила під час її допиту, у тому числі й обставин її звернення до правоохоронних органів та надання слідству даних стосовно викраденого у неї майна, а її позиція щодо вчинення ОСОБА_1 крадіжки з помсти її дочці обґрунтовано оцінена апеляційним судом як така, що носить характер припущення і тому не може бути прийнята до уваги.
24. При цьому апеляційний суд звернув увагу на неоднозначність позиції сторони обвинувачення у частині дослідження і оцінки показань потерпілої ОСОБА_2, оскільки остання просила здійснювати судовий розгляд за її відсутності, на неодноразові виклики у судові засідання суду першої інстанції не з`явилася, внаслідок чого прокурор вважав за можливе проводити розгляд без неї та відмовився від її допиту, а після визнання ОСОБА_1 судом першої інстанції невинуватим у пред`явленому обвинуваченні в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції наполягав на допиті потерпілої.
25. Погоджуючись з викладеними у вироку висновками про визнання недопустимими доказами даних, які містяться у протоколі огляду речей і документів від 19 червня 2018 року, про те, що під час огляду потерпіла ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_4 упізнали блютуз гарнітуру марки «Jabra», викрадену 19 березня 2018 року з їхньої квартири, апеляційний суд правильно зазначив, що цей речовий доказ, який за заявою ОСОБА_5 придбаний ним у наглядно знайомого хлопця на ім`я ОСОБА_1, після його добровільної видачі свідком ОСОБА_5 15 червня 2018 року, усупереч вимогам ч. 5 ст. 237 КПК України не був негайно оглянутий і опечатаний, а під час складання протоколу огляду речей і документів від 19 червня 2018 року слідчим фактично було проведено впізнання речей і документів без додержання вимог статей 229, 231 КПК України. З такими аргументами погоджується також колегія суддів суду касаційної інстанції.
26. Усупереч зазначеному в касаційній скарзі прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги щодо хибності висновків суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами даних у повідомленнях ПТ «Климчук і компанія»Ломбард Капітал», ТОВ «Ломбард «Гроші тут» та довідках ФОП»ОСОБА_7»через не надання стороною обвинувачення документів, які би свідчили про їх добровільне надання чи отримання на відповідний запит слідчого. При цьому апеляційний суд вказав на те, що зі змісту цих повідомлень і довідок видно, що вони отримані органом досудового розслідування на відповідні запити слідчого і містять вказівки на номери та дати таких запитів.
27. Однак, водночас апеляційним судом цілком підставно зазначено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неналежність цих доказів. На обґрунтування своїх висновків у цій частині апеляційний суд указав на те, що за матеріалами кримінального провадження свідок ОСОБА_5 є постійним клієнтом ломбардів, маркування закладеного ним майна не відповідає маркуванню майна, у викраденні якого обвинувачується ОСОБА_1, а час здачі майна у ломбарди не відповідає часу вчинення крадіжки, що не дозволяє дійти однозначного висновку про те, що у переліках закладеного ОСОБА_5 майна, наданих ломбардними установами, є те, яке викрадене з квартири потерпілої, оскільки встановити конкретний перелік та індивідуальні ознаки цього майна з долучених до матеріалів кримінального провадження документів неможливо. З цих же підстав апеляційний суд погодився з визнанням місцевим судом неналежними доказами даних про вартість технічних пристроїв, що були у користуванні, які містяться у довідках ФОП «ОСОБА_7».
28. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що майно у виді 4 мобільних телефонів, 2 планшетів, ноутбуку та блютуз гарнітури відповідних марок, у викраденні яких обвинувачувався ОСОБА_1, дійсно станом на 19 березня 2018 року перебувало у квартирі потерпілої ОСОБА_2.
29. Розглянувши апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, та, погоджуючись з викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
30. Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду.
31. На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 червня 2021 року стосовно ОСОБА_1 – без зміни.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.