.jpg)
Пропонуємо Вам ознайомитись з корисною добіркою судових рішень, які будуть корисними для адвокатів.
1. Чи повинен платити ЄСВ адвокат, якщо його адвокатська діяльність зупинена
Саме це питання досліджував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у першій справі №520/6094/19.
Так, у даній справі ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
ВС зазначив, що відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.
Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
З наведених вище положень Закону №5076-VI суди резюмували, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу та, відповідно, не є тотожними з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає контролюючий орган.
Надаючи оцінку доводам контролюючого органу щодо того, що ані ПК України, ані Законом №464-VІ не врегульовано особливостей сплати грошових зобов`язань самозайнятою особою у разі зупинення нею такої здійснення діяльності, суди виходили з того, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків («Серков проти України», заява №39766/05, «Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06), слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17, від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та від 05 березня 2020 року (справа №824/509/19-а) досліджував проблематику питання щодо адміністрування Законом №2464-VІ єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, та у своїх рішеннях зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
2. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/449/21.
Обставини справи
Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 27.04.2021 у справі №922/449/21 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «К» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Ц» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «К» 89378,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи заяву товариства з обмеженою відповідальністю «К» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 89378,00 грн, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що надані до зазначеної заяви докази (документи) у їх сукупності підтверджують надання таких послуг; розмір витрат доведений та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Постановою Східного апеляційного господарського суду рішення господарського суду Харківської області та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/449/21 залишено без змін.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №922/449/21 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «К» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Ц» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Котлотурбопром» 8500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція Верховного Суду
Розглядаючи справу, ВС підкреслив, що аргументи скаржника про те, що позивачем за первісним позовом не було доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), є неприйнятними, оскільки за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. При цьому об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд зазначає, що суди попередніх судових інстанцій, з урахуванням наведеної практики Верховного Суду щодо відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, критерію реальності та розумності адвокатських витрат та фінансового стану обох сторін, дослідивши всі надані докази у їх сукупності на підтвердження здійснення таких послуг, а також врахувавши відсутність письмового клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, – дійшли заснованого на законі висновку про задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю «К» та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу.
Проте додаткове рішення суду першої інстанції та додаткова постанова апеляційного суду підлягає зміні у зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги, зміною судових рішень у відповідній частині та новим розподілом судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на викладене, рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2021 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Ц» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції публічного акціонерного товариства «Ц» 79278,10 грн – 3% річних, 136967,92 грн – пені, а також у частині стягнення судового збору підлягають зміні.
Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2021 та додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 зі справи підлягають зміні з пропорційним розподілом витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд постановив стягнути з публічного акціонерного товариства «ЦК в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції публічного акціонерного товариства «Ц» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «К» 89074,95 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 8471,18 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
3. У таксі до суду: ВС розповів про відшкодування стороні витрат, пов’язаних із прибуттям до суду
У даній справі №766/7206/20 ВС зазначив, що вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов’язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.
Обставини справи
Відомо, що позивач подав до Херсонського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій, посилаючись на те, що приймаючи постанову за результатами апеляційного перегляду, питання розподілу судових витрат апеляційним судом вирішено не було, просив суд ухвалити додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи №766/7206/20, а саме стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Херсонського прикордонного загону на його користь понесені витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката під час розгляду справи, в сумі 10000 грн, транспорті витрати, пов’язані з явкою до суду, в сумі 6000 грн, витрати на листування із судом та відповідачем в сумі 174,80 грн.
Додатковою постановою апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Херсонського прикордонного загону в особі житлово-експлуатаційного відділення відділу забезпечення на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з відправленням кореспонденції, у розмірі 3388,20 грн.
У касаційній скарзі касатор наголошував на тому, що користування послугами таксі було вимушеним з огляду на відсутність прямого автобусного сполученням між м. Арциз та м. Херсон. Крім того, визначаючи дати та час судових засідань, суд першої інстанції не враховував відстань між населеним пунктом, в якому проживає позивач, та судом, не погоджував дату і час таких судових засідань.
Щодо витрат позивача на оплату послуг таксі, то Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані з явкою до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказав, що вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов’язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.
Натомість у розглядуваній справі неможливість використання для явки до суду транспорту загального користування, окрім таксі, позивачем належними та допустимими доказами не обґрунтована.