13 січня 2023 року, під час проведення восьмої сесії Верховної Ради України IX скликання, був зареєстрований проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення судового засідання у разі неможливості його повного фіксування технічними засобами в умовах воєнного чи надзвичайного стану» №8359.
Дійсно, вже тривалий час у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, зокрема регулярними масованими ракетними атаками по критичній інфраструктурі на території України, застосовуються вимушені відключення споживачів електроенергії. Дані обставини також стосуються судових установ, які попри складні умови продовжують працювати та виконувати свої функції. Хоча відсутність електроенергії прямо і не впливає на роботу суддів, секретарів тощо, але у зв’язку з законодавчо встановленою вимогою, зміст якої полягає в тому, що під час судового розгляду справи має здійснюватися повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а в окремих випадках, і за допомогою відеозаписувального технічного засобу, це призводить до масових відкладень судових засідань та оголошення перерв у судових засіданнях у судах по всій території України. Наявність чи відсутність можливості виконувати законодавчі вимоги щодо фіксування судового процесу саме за допомогою технічних засобів прямо залежить від електропостачання.
Законопроєктом №8359 передбачено внесення доповнень одразу до трьох процесуальних кодексів, а саме до: ГПК України, ЦПК України та КАС України. Однак доповнити статті цих нормативно-правових актів пропонується ідентичними за своїм змістом положеннями, які спрямовані на встановлення законно передбаченої можливості, у випадках об’єктивної неможливості здійснення повного фіксування судового засідання технічними засобами, здійснення секретарем судового засідання фіксування ходу судового засідання письмово у протоколі засідання, в якому відображаються істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні.
У запропонованих доповненнях наведено перелік відомостей, які обов’язково мають бути зазначені при складанні письмового протоколу судового засідання. Слід вказати, що конкретний перелік таких відомостей, є звичайним для більшої категорій справ, які розглядаються судами та фіксування яких за нормальних умов здійснюється технічними засобами. Встановлений проєктом закону перелік не є вичерпним і дозволяє секретарю судового засідання, за потреби, вказати в письмовому протоколі інші відомості. Проте в порівняні з наявними в процесуальних кодексах нормами, якими в загальних рисах окреслено, які відомості мають бути зазначені в протоколі судового засідання, запропонований проєктом закону перелік є більш деталізованим, і дійсно такий підхід з конкретизації відомостей, що мають бути зазначені в протоколі у разі неможливості здійснення фіксування судового засідання технічними засобами є доречним, саме через письмовий характер даного документа. Тому в ньому, з метою усунення неоднозначності, забезпечення об’єктивності та повноти вказаних відомостей, має бути змістовніше та чіткіше зазначено про всі відомості справи, про вчинені процесуальні дії під час розгляду судової справи тощо.
У законопроєкті встановлено граничні терміни для повного складання такого протоколу судового засідання. Він має бути складений секретарем судового засідання впродовж п’яти днів з дня закінчення судового засідання, а у виняткових випадках під час розгляду особливо складних справ, якщо складання журналу вимагає значного часу, його складення може бути здійснено впродовж десяти днів після закінчення судового засідання. Дане положення встановлює значно більший проміжок часу, протягом якого має бути складений письмовий протокол, у порівняні з нині встановленими в процесуальних кодексах строками, згідно з якими, протокол судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання і приєднується до справи. Однак слід наголосити на тому, що в тексті законопроєкту не згадується обов’язок секретаря судового засідання після повного складання письмового протоколу засвідчити його правильність шляхом проставлення свого підпису, що здається упущенням, так як саме проставлення підпису секретарем фактично є завершальним елементом складення протоколу судового засідання та покладає на держслужбовця -секретаря судового засідання відповідальність за правильність та якість ведення письмового протоколу. Хоча вже в наступному абзаці вказується про те, що учасники справи мають право ознайомитися з таким протоколом судового засідання та упродовж п’яти днів з дня його складання та підписання подавати свої письмові зауваження щодо неповноти або неправильності його змісту, які долучаються до матеріалів справи, через що створюється непослідовність змісту запропонованих доповнень, так як в даному абзаці чітко вказується на те, що повне складання протоколу пов’язується не лише із зазначенням всіх необхідних відомостей, а також із його підписанням.
Окрім внесення доповнень до згаданих процесуальних кодексів, також пропонується доповнити ст. 11 Закону України «Про доступ до судових рішень», та фактично на законодавчому рівні закріпити потенційно можливу ситуацію (напр. тимчасові відключення електроенергії), за умови якої об’єктивно немає можливості внести судове рішення до Реєстру та дозволити всі судові рішення і окремі думки суддів, за умов виникнення подібної ситуації, невідкладно за першої можливості, але не пізніше п’яти робочих днів з дня усунення відповідних обставин вносити до Єдиного реєстру судових рішень.
Проте найважливішим і таким що потребує найбільшої уваги є питання відповідності цього законопроєкту Основному Закону України – Конституції. Так, ст. 129 Конституції України закріплено принцип гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. Це одна з основоположних засад судочинства, що є необхідною складовою, покликаною забезпечити відображення ходу судового розгляду, вчинення учасниками процесуальних дій тощо. А складений протокол та доданий до нього технічний запис можуть бути використані на наступних стадіях судочинства, тому закріплення норми, що запропонована законопроєктом про здійснення фіксування ходу судового засідання винятково шляхом ведення письмового протоколу судового засідання є ініціативою, що прямо суперечить Конституції України. З погляду відповідності принципам судочинства, враховуючи навіть об’єктивну неможливість здійснення фіксування судового засідання технічними засобами, нездійснення або нехай часткове фіксування було б однозначним порушенням законодавства та недотриманням основоположних засад судочинства.
Проєкти законів, що подаються на розгляд, першочергово мають відповідати Конституції України, з чим у законопроєкті №8359 є явні проблеми. Тому можна допустити, що більш обґрунтованим варіантом у цьому випадку була б не спроба закріпити можливість проведення судового засідання «під протокол» без здійснення повного фіксування ходу судового засідання технічними засобами, а навпаки, внесення таких доповнень, які дозволяють вітчизняній судовій ланці «пристосуватись» до сучасних реалій, не порушуючи водночас усталені принципи. Право доступу до правосуддя є винятково важливим та має бути забезпечено державою за будь-яких умов. Як слушно зазначають ініціатори законопроєкту, навіть в умовах правового режиму воєнного стану суди зобов’язані продовжувати працювати та здійснювати правосуддя. Отже, цілком доречним є винесення питання щодо забезпечення судових установ таким технічним обладнанням, використання якого не залежатиме від наявності безперебійного живлення, або принаймні може бути використано протягом достатнього проміжку часу в автономному режимі. Наразі є чинним наказ Державної судової адміністрації України №156 від 06.06.2022 «Про затвердження Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання» (надалі – Інструкція), у тексті якої вказано, що саме входить до складу технічних засобів звуко-/відеозапису, але водночас зазначено, що у складі цих засобів замість визначеного Інструкцією обладнання також можуть бути використані інші пристрої, які здатні виконувати необхідні функції та є частиною наявної в суді аудіо-/відеоконференцсистеми або інших подібних стаціонарних систем. Отже, згаданим документом дозволяється використовувати не тільки конкретно встановлене обладнання для здійснення повного фіксування судового процесу технічними засобами, а також й інші подібні пристрої, головними вимогами до яких є – здатність виконувати необхідні функції та їх належність до технічної системи обладнання суду.
Розглянувши даний законопроєкт, можна зробити висновок, що його автори своєчасно звернули увагу на існуючу проблему при здійсненні правосуддя. Проте пропозиція щодо неможливості здійснення фіксування судового засідання технічними засобами, навіть беручи до уваги об’єктивну причину, є такою, що не відповідає Конституції. Підсумовуючи, слід зазначити, що проєкт закону №8359 все ще є недосконалим, потребує усунення невідповідностей та внесення доповнень до змісту, деякі з них запропоновані в цій статті.