Спори про припинення стягнення аліментів, як і про їх стягнення, – доволі тривалі, складні, емоційно напружені. І кількість таких спорів щоразу зростає. Справи з вимогами про припинення стягнення аліментів не увійшли до п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України. Це означає, що справи цієї категорії не є малозначними й підлягають касаційному оскарженню на відміну від, наприклад, справ про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, індексацію аліментів тощо.
Про це під час онлайн-заходу Комітету Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права на тему «Припинення стягнення аліментів у зв’язку зі зміною місця проживання дитини» розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак.
Щодо безпосереднього нормативно-правового регулювання цього питання спікерка зауважила, що СК України не містить норми про те, коли саме припиняється стягнення аліментів на дитину. Тож здебільшого суди в таких випадках послуговуються ч. 4 ст. 273 ЦПК України. У цьому положенні закріплено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Аналізуючи відповідну судову практику Верховного Суду, Ольга Ступак зосередилася на постанові ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18). У цій справі Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції, яким припинено стягнення аліментів із позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітніх дітей, які стягнуто рішенням суду. ВС зазначив, що аліменти – це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.
Наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір. Невирішений спір між батьками дитини щодо визначення її місця проживання також не може бути підставою для відмови в стягненні аліментів на користь того з батьків, із ким фактично проживає дитина на момент пред’явлення позову про стягнення аліментів. Це суддя проілюструвала на прикладі постанови ВС від 3 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20).
У постанові ВС від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22) звернено увагу на застосування принципу найкращих інтересів дитини у справах щодо припинення стягнення аліментів. «Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов’язані його враховувати», – акцентувала Ольга Ступак.
Окрім цього, доповідачка вказала, що припинення стягнення аліментів можливе тоді, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім’я їх одержувача (постанова ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)).
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням – https://bit.ly/3ZKdwKL.