.jpg)
17 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №539/1509/20 задовольнив касаційну скаргу дарувальниці, щодо якої обдаровуваний вчинив злочин.
Дарувальниця звернулася до суду з позовом до свого сина, його дружини про розірвання договору дарування та про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування, вважаючи, що відповідачі уклали договір дарування без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.
Між позивачкою та відповідачем (обдаровуваний) укладений договір дарування, за умовами якого вона подарувала йому 1/2 частку житлового будинку.
З часом її стосунки з сином погіршилися, що виражалося у формі сварок та образ, за що останній неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а за фактом заподіяння ним їй тілесних ушкоджень до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження. Після надходження обвинувального акта до суду, її син, усвідомлюючи, що у випадку його засудження, вона (дарувальник) на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України матиме законні підстави вимагати розірвання договору дарування частини житлового будинку, уклав договір дарування належної йому частки у будинку зі своєю дружиною.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено.
Апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду від 26 вересня 2019 р. у справі №464/1509/17, рішення міськрайонного суду скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у зв’язку з відсутністю визначених ст. 727 ЦК України підстав для розірвання договору та доказів на підтвердження того, що обидва відповідачі, укладаючи договір дарування, діяли умисно без мети створення реальних правових наслідків правочину.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що згідно з ч.ч. 1, 4, 5 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.
Якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред’явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунка є невід`ємною складовою збереженості дарунка на момент пред`явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.
Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі – предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (ч. 4 ст. 727 ЦК України).
Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутності речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України не виникають.
Аналогічна правовий висновок, викладений Верховним Судом у постановах: від 26 вересня 2019 р. у справі №464/1509/17 та від 21 жовтня 2020 р. у справі №357/10458/18.
Водночас відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування, позивачка посилалася на те, що такий правочин вчинений між подружжям, на момент його вчинення як її син, так і його дружина були обізнані про розгляд міськрайонним судом кримінального провадження за обвинуваченням сина позивачки у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а тому усвідомлювали майбутні негативні наслідки у випадку ухвалення судом обвинувального вироку, а саме отримання дарувальником (сином позивачки) права на підставі ст. 727 ЦК України вимагати розірвання договору дарування та повернення собі дарунку.
Однак апеляційний суд не застосував положення ст. 234 ЦК України, та не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 3 липня 2019 р. у справі №369/11268/16-ц, яка погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 р. у справі №646/3972/16-ц. Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі №910/4088/17.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що недійсний правочин не створює правових наслідків для сторін, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, а тому унаслідок визнання недійсним договору дарування, як вчиненого без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин), дотриманими є вимоги щодо збереженості дарунка (ч. 4 ст. 727 ЦК України).
Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення міськрайонного суду.