Показання свідка є недопустимим доказом, якщо у нього відсутні документи які б підтверджували особу.
До такого висновку Верховний Суд дійшов, переглядаючи в касаційному порядку справу №712/11679/18.
Буквально, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду акцентувала увагу, що при встановленні особи свідка місцевим судом не дотримано вимог ст. 352 КПК України, однак суд апеляційної інстанції належної уваги на ці порушення не звернув та не врахував того, що особа свідка не повинна викликати розумних сумнівів у сторін, а за наявності таких сумнівів відомості про особу повинні бути підтверджені документально під час судового розгляду (крім випадків застосування до свідків заходів забезпечення безпеки).
З матеріалів кримінального провадження вбачалося, що під час судового розгляду захисник, який не здійснював захист під час досудового розслідування і не брав участі у допиті свідка в порядку ст. 225 КПК України, категорично заперечував проти допиту свідка у зв`язку з відсутністю у допитуваної особи документів, які б дозволили ідентифікувати її належним чином, а засуджений вказав, що не знає особу, яка знаходиться у залі судових засідань.
Ані свідком, ані стороною обвинувачення, від якої виступала свідок, не були надані документи, які б підтверджували її особу.
Суд апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження не виконав вказівку суду касаційної інстанції, оскільки не вжив заходів щодо встановлення особи вказаного свідка та відповідно дійшов до невмотивованих висновків, які вплинули на ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Тобто, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, не виконав вказівку суду касаційної інстанції, оскільки не усунув сумнів сторони захисту в особі свідка, дотриманні судом першої інстанції вимог ст. 352 КПК Україні при допиті цього свідка та прийшов до передчасного висновку, що вказані показання є допустимим доказом.
Обставини справи
За обставин, викладених у вироку, громадянина визнано винуватим у тому, що він в нічний час доби, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння і знаходячись за місцем свого постійного проживання у квартирі, підійшов до окремого ліжка, де спала його знайома, та на ґрунті особистих неприязних стосунків наніс їй чисельні удари кулаками у життєво важливий орган, а саме у голову, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, внаслідок яких потерпіла померла на місці вчинення злочину.
У касаційній скарзі з доповненнями захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначав, що огляди місця події (квартири) проведені за відсутності добровільної згоди її власника та відповідної ухвали слідчого судді, а тому протоколи, складені за результатами проведення вказаних слідчих дій, є недопустимими доказами, на які не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Недопустимим доказом захисник вважає і показання свідка, отримані в порядку ст. 225 КПК України та в судовому засіданні, у зв’язку з тим, що судом не встановлено належним чином особу, яку було допитано, не попереджено її про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та не приведено до присяги.
Щодо порушень, допущених судом апеляційної інстанції, захисник наполягав на тому, що доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо наведених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не було розглянуто належним чином, а тому рішення, постановлене за наслідками апеляційного перегляду, є не вмотивованим, чим порушено приписи ст. 419 КПК України.
Крім того, захисник вказував, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 439 КПК України, оскільки не виконав вказівку Верховного Суду, оскільки не усунув сумнів сторони захисту в особі свідка та дотриманні судом першої інстанції вимог ст. 352 КПК Україні при допиті цього свідка.