Якщо особа захищалася від протиправного посягання декількох осіб, які застосовували до неї насильство, та перебувала при цьому у стані сильного душевного хвилювання, що виник у результаті протиправних дій цих осіб, то спричинення смерті одному з них і легких тілесних ушкоджень іншому вважається вчиненим у стані необхідної оборони. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Херсонського апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у справі №658/278/15-к.
Обставини справи
Чоловік знайшов револьвер, виготовлений шляхом переробки саморобним способом, а також патрони, які зберігав за місцем проживання.
Перебуваючи біля під’їзду будинку та будучи у стані сильного душевного хвилювання, під час конфлікту з двома чоловіками, які перебували у стані алкогольного сп’яніння і завдавали йому ударів ногами і кулаками по голові й тулубу, вихопив із сумки револьвер та, будучи притиснутим до землі, з накинутою на голову курткою, здійснив два постріли поспіль у бік нападників, з яких – один постріл у голову одному із них, заподіявши останньому тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, а другий – у тулуб іншому, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я.
За вироком місцевого суду чоловіка було засуджено за ч. 1 ст. 263 (Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), ст. 116 (Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання), ч. 2 ст. 125 КК (Умисне легке тілесне ушкодження).
Місцевий суд, зокрема, встановив, що сторона обвинувачення під час кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 (Умисне вбивство) та ч. 2 ст. 15 (Замах на злочин), п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не взяла до уваги того, що з боку потерпілих до обвинуваченого було застосовано фізичне насильство і спричинено йому тілесні ушкодження. Тому цей суд дійшов висновку, що в діянні відсутній прямий умисел на заподіяння смерті потерпілим, а він перебував у стані сильного душевного хвилювання, та перекваліфікував дії за епізодом умисного вбивства потерпілого на ст. 116 КК, а за епізодом замаху на умисне вбивство двох осіб – на ч. 2 ст. 125 КК.
Згідно з ухвалою Херсонського апеляційного суду скасовано вирок місцевого суду в частині засудження за ст. 116, ч. 2 ст. 125 КК та закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Апеляційний суд визнав, що чоловік вчинив дії у стані необхідної оборони та не перевищив її меж.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, він зазначив, що рішення апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК, оскільки цей суд залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення щодо необхідності критичної оцінки висновків експертів за результатом проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Також прокурор вказував, що апеляційний суд, аргументуючи свій висновок наявністю у діях обвинуваченого необхідної оборони, виходив лише з показань, даних у суді апеляційної інстанції самим засудженим, висновків вищезгаданих експертів, при цьому не надав належної оцінки показанням потерпілого. Крім того, вважає, що апеляційний суд дав іншу оцінку показанням свідків.
Верховний Суд залишив без зміни ухвалу апеляційного суду. Суд погодився з доводами апеляційного суду, який зазначив, що відповідно до установлених місцевим судом фактичних обставин обвинувачений під час раптового конфлікту, який виник через протизаконне насильство з боку потерпілих, що перебували у стані алкогольного сп’яніння і завдали йому численних ударів кулаками та ногами в різні частини тулуба і голову, керуючись мотивом припинення протиправних дій потерпілих, вихопив револьвер, заряджений дев’ятьма патронами. При цьому він перебував у положенні на колінах та, будучи притиснутим до землі, з накинутою на голову курткою, зробив два постріли поспіль. Скасовуючи вирок місцевого суду в частині засудження за ст. 116 та ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд відзначив, що поведінка двох нападників, спрямованість умислу, інтенсивність і характер їх дій давали обвинуваченому, який захищався, підстави сприймати загрозу реальною, і констатував, що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони та не перевищив її меж, що відповідає ч. 5 ст. 36 КК.