Повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України кардинально вплинуло на юридичний та економічний ландшафти, зокрема докорінно змінило договірні взаємовідносини.
В умовах військової агресії, що триває, вітчизняний бізнес усіх ланок — від малого до великого — стикається з безпрецедентними викликами, пов’язаними з виконанням взятих на себе зобов’язань, внаслідок чого належна деталізація в договорах формулювань і положень, що стосуються форс-мажору, є вже не формальною рекомендацією, а практичною необхідністю.
З аналізу положень ч. 2 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» вбачається, що для того, щоб подія кваліфікувалася як форс-мажор, вона повинна мати три кумулятивні характеристики:
- Надзвичайність: подія, виникнення якої не очікується сторонами за звичайних умов господарської діяльності. Добросовісний і розумний учасник договірних правовідносин не міг би передбачити її настання навіть із достатнім ступенем обачності.
- Невідворотність: обставини, виникнення або наслідки яких не могли бути відвернені учасником правовідносин навіть при належній обачності та застосуванні розумних запобіжних заходів.
- Неможливість виконання. Це найважливіша характеристика. Форс-мажорна подія повинна зробити виконання конкретного зобов’язання об’єктивно неможливим в принципі, незалежно від зусиль або матеріальних витрат, які сторона понесла або могла понести. Це не просто ситуація, яка викликає труднощі, економічну невигідність чи тимчасові незручності.
І хоча поняття «війна», «воєнні дії», «збройний конфлікт» раніше часто інтуїтивно розглядалися як квінтесенція форс-мажору, сучасні реалії вимагають більш виваженого підходу до визначення та конкретизації надзвичайних і невідворотних обставин, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору.
Початково повномасштабне вторгнення рф та оголошення воєнного стану 24 лютого 2022 року на всій території України беззаперечно вважалися непередбачуваними подіями, і сторони договору мали право посилатися на початок воєнних дій як підставу для звільнення їх від відповідальності за повне або часткове невиконання взятих на себе зобов’язань. Проте з часом недобросовісні контрагенти все більше почали зловживати своїми правами, використовуючи бойові дії як легальну можливість взагалі не виконувати взяті на себе зобов’язання, користуючись недосконалим визначенням поняття форс-мажору, прописаним в договорах.
Ураховуючи реалії сьогодення, сам лише факт ведення бойових дій на території України вже не може вважатися єдиною, достатньою та безумовною підставою для звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання договірних зобов’язань, а сторона, яка посилається на конкретні події, має довести наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажорними обставинами та об’єктивною неможливістю виконання конкретного зобов’язання (схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 9 травня 2023 року у справі №903/573/22).
Відповідно, для доказування настання форс-мажорної обставини недостатньо формально послатися на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0–7.1, адже під кожен випадок потрібен сертифікат Торгово-промислової палати України, у якому зазначається, яке саме зобов’язання за яким договором не могло бути об’єктивно виконане внаслідок конкретної обставини.
Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є беззастережним доказом настання форс-мажорних обставин для сторони зобов’язання, яка на нього посилається як на підставу для звільнення від відповідальності. Такий висновок сформульований у сталій практиці Верховного Суду з цього питання. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови КГС ВС від 4 жовтня 2022 року у справі №927/25/21, від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, від 14 червня 2022 року у справі №922/2394/21, від 18 серпня 2022 року у справі №908/2287/17, від 14 лютого 2018 року у справі №926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі №905/55/21).
Обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19).
Окрім того, укладаючи будь-який договір у період військової агресії, що триває, контрагенти мають усвідомлювати всі можливі наслідки, ризики і труднощі, пов’язані з воєнним станом (висновок Верховного Суду, зазначений в постанові від 10 жовтня 2024 року у справі №910/332/24), внаслідок чого бойові дії на території України більше не можуть бути розцінені самі собою як обставина, що підпадає під визначення форс-мажору.
Хоча «війна», «військова агресія» або «воєнний стан» можуть і повинні бути перелічені, вкрай важливо вийти за межі цих широких термінів і вказати, які саме аспекти або наслідки цих подій становлять форс-мажор для конкретного договору.
Ураховуючи сучасні тенденції та актуальну практику Верховного Суду, визначення поняття форс-мажору в договорах потребує більш детального та прагматичного підходу, адаптованого до характеру зобов’язань та операційного середовища сторін. Прикладами можуть бути:
- Прямі воєнні дії (наприклад, бомбардування, наземні бої, ракетні удари) у конкретній географічній зоні виконання, виробництва або зберігання товарів, що становлять предмет договору.
- Знищення або пошкодження критичної інфраструктури (наприклад, доріг, мостів, залізничних ліній, енергетичних мереж, комунікаційних мереж), що безпосередньо та об’єктивно унеможливлює транспортування товарів/виконання договору загалом.
- Офіційні накази, заборони або обмеження, видані/накладені державними органами (наприклад, комендантська година, накази про евакуацію, заборони на експорт/імпорт, блокади, закриття портів або повітряного простору) та/або органами місцевого самоврядування, що роблять виконання зобов’язань об’єктивно неможливим.
- Мобілізація ключового персоналу, унікальні навички якого є незамінними для виконання, що робить зобов’язання об’єктивно неможливим для виконання.
Для договорів, що укладаються у 2025 році, доцільно прямо зазначити, що загальні умови воєнного часу (наприклад, саме лише існування воєнного стану, загальна економічна нестабільність або типові логістичні проблеми) не є форс-мажором, якщо вони не призводять до конкретних, нових, непередбачених і невідворотних наслідків, що виходять за межі загальних ризиків, визнаних на момент підписання договору.
Крім того, під час укладення договорів також важливо розмежовувати поняття «форс-мажор» (ст. 617 Цивільного кодексу України) та «істотна зміна обставин» (ст. 652 Цивільного кодексу України).
На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов’язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов’язання так, що виконання зобов’язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов’язання.
Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20.
У рекомендаціях Міжнародної торгово-промислової палати щодо застосування форс-мажорних застережень і застережень про істотну зміну обставин (hardship) 2020 року (ICC Force Majeure and Hardship Clauses 2020) також звертається увага на різне визначення та різні правові наслідки форс-мажору та істотної зміни обставин. Розрізняються ці поняття і у Принципах УНІДРУА та Принципах європейського договірного права.
За змістом висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, обставини форс-мажору (обставини непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов’язання в принципі, незалежно від тих зусиль і матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, та істотна зміна обставин є різними правовими ситуаціями.
З аналізу судової практики та чинного законодавства вбачається, що на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) істотна зміна обставин:
- є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов’язання так, що виконання зобов’язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов’язання;
- не впливає на строк виконання зобов’язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору загалом (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин);
- має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв’язку між ними.
Простими словами, істотною зміною обставин є ситуація, коли сторона об’єктивно може виконати зобов’язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала напочатку. У цьому разі виникає потреба зміни умов зобов’язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.
За наявності же форс-мажорних обставин виникають підстави для звільнення сторони від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов’язань за наслідками надання відповідних доказів.
Вказане підтверджується і висновком Верховного Суду, що наведений у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі №910/332/24.
Укладаючи договори у 2025 році та визначаючи випадки та події, які сторонами буде кваліфіковано як форс-мажор, важливо враховувати як наявність ведення бойових дій на території України, так і те, що військова агресія вже тривалий час, на жаль, є невід’ємною частиною нашого життя, а тому сама собою не може бути безумовною підставою для звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання договірних зобов’язань.
І хоча описані вище рекомендації щодо того, як слід прописувати форс-мажор у договорах 2025 року, не є панацеєю від недобросовісних контрагентів, проте чітке та прагматичне визначення поняття форс-мажорних обставин, беззаперечно, є додатковим стимулом виконання укладених договорів належним чином з метою досягнення ділової мети обома сторонами.
Автор: Руслан Радченко
«ESQUIRES» адвокат