Правові колізії в законодавстві можуть бути використані для відстоювання тієї чи іншої правової позиції у справі.
Проте як діяти в ситуації, якщо спір виходить за межі правового поля, а закон перестає діяти?
Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Судова практика та наукова спільнота чітко дотримуються позиції, згідно з якою у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, поновлення здійснюється шляхом її введення до чинного штатного розпису або призначення працівника на рівнозначну посаду.
Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького проведено аналіз застосування законодавчих норм в контексті поновлення на посаді, якщо питання стосується державної служби.
Висновком науково-правової експертизи передбачено, що «згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених частиною 1 статті 1 цього Закону.
Отже, системний аналіз частини першої та частини другої статті 2 Закону України «Про державну службу» їх взаємозв’язку дає підстави стверджувати, що перебування особи на посаді, яка не передбачена у штатному розписі державного органу, не можна вважати зайняттям посади державної служби у розумінні наведених вище норм зазначеного Закону».
На практиці часто відбувається ситуація, коли роботодавець імітує виконання рішення суду шляхом поновлення особи на посаді, якої не існує, аби ухилитись від передбаченого законом обов’язку та затягнути процес судових проваджень.
Пропоную розглянути правові аспекти на власному прикладі.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 640/18993/19 мене поновлено на посаді начальника юридичного управління Державної служби геології та надр України. Рішення суду лишено в силі судом апеляційної та касаційної інстанції.
Фактичний допуск до виконання посадових обов’язків був заблокований шляхом відмови у поновлення із посиланням на скорочення штатної одиниці.
Згодом роботодавець вдався до кадрових маніпуляцій та наказом від 17.03.2020 № 86-к поновив мене на скороченій посаді поза штатом.
Шостий апеляційний адміністративний суд, проаналізувавши цей наказ, постановою від 15.10.2020 у справі № 640/18993/19 визнав протиправною бездіяльність Держгеонадр, посилаючись в мотивувальній частині на те, що рішення суду фактично не виконано, оскільки посаду, щодо якої відбулась імітація поновлення, не введено до штатного розпису.
Також суд зазначив порядок належного виконання в такому випадку – шляхом введення скороченої посади або поновлення на рівнозначній позиції.
Ухвалою від 07.12.2020 Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду цієї постанови.
Аналогічну позицію зайняв державний виконавець у вимозі від 31.07.2020 № 62455703/20.1/22.
У вимозі від 13.10.2020 № 62455703/20.1/22 державний виконавець, посилаючись на висновок науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького від 20.08.2020 № 126/160-е, констатував, що наказ Держгеонадр від 17.03.2020 № 86-к про поновлення мене на посаді начальника юридичного управління Держгеонадр, яка не передбачена внутрішніми організаційно-управлінськими документами роботодавця, зокрема штатним розписом, не забезпечує відновлення порушених прав особи та не відповідає законодавчо встановленим гарантіям.
Водночас, ігноруючи наявність всіх цих документів, роботодавець продовжував надсилати мені вимоги, згідно з якими я мала з’явитись до Держгеонадр для ознайомлення із наказом про поновлення мене на посаді, якої на існує.
Встановивши факт невиконання судового рішення належним чином та очевидну відсутність поважних причин такої поведінки з боку боржника, державний виконавець постановами від 17.11.2020 та від 21.12.2020 ВП № 62455703 наклав два штрафи, а повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення від 06.01.2021 № 62455703/20.1/22 ініціював відкриття кримінального провадження.
Постанову іншого державного виконавця – Савки Л.О., яка, ігноруючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі № 640/18993/19 та всі інші документи, скеровані державною виконавчою службою раніше, замість закінчення виконавчого провадження за фактом невиконання судового рішення повернула виконавчий документ, надіславши вимоги з’явитись до Держгеонадр та надати трудову книжку для внесення запису про імітацію поновлення на посаді, якої на існує, згідно з наказом № 86-к, було скасовано.
Окружний адміністративний суд м. Києва у рішенні від 10.09.2021 у справі № 640/22177/21 чітко констатував, що «запис про таку посаду в трудовій книжці без реального відновлення порушених прав позивача не призвів би до фактичного, реального і належного виконання судового рішення». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 640/22177/21 це рішення суду було залишено без змін.
Посилання на інші накази Держгеонадр, окрім наказу № 86-к, в повідомленнях роботодавця, надісланих мені як стягувачеві, були відсутні. Письмові відповіді на всі ці повідомлення з посиланням на рішення судів, де наказ № 86-к не визнаний виконанням рішення суду та вимогою виконати рішення суду належним чином, були своєчасно надіслані.
З метою встановлення того, чи виконано рішення суду належним чином, моїм представником було скеровано декілька адвокатських запитів, де було чітко сформульовано такі питання: (1) чи введено до штатного розпису скорочену посаду начальника юридичного управління; (2) чи є наказ про звільнення особи, яка займає рівнозначну посаду; (3) чи є наказ про поновлення мене як стягувача на рівнозначній посаді згідно з чинним штатним розписом.
У відповідь на ці запити знову надійшли вимоги від роботодавця з’явитись до Держгеонадр та ознайомитись із наказом № 86-к про поновлення на посаді поза штатом, який не визнаний судом виконанням рішення суду.
З усіх відповідей роботодавця чітко вбачається умисел не виконувати рішення суду про поновлення на посаді та імітація його виконання з метою уникнення відповідальності.
Також роботодавцем у цей період декілька разів змінювалися структура та штатний розпис установи, проте скорочену посаду начальника юридичного управління, на якій мене нібито було «поновлено», він жодного разу не ввів.
Надалі вузький підхід до питання виконання судового рішення в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким для констатації факту поновлення державного службовця на посаді достатньо наказу та запису в трудовій книжці про поновлення, було застосовано Окружним адміністративний судом м. Києва у справі № 640/30835/20 (суддя Вєкуа Н.Г.).
Проте в контексті цієї ситуації таке рішення є неправосудним, оскільки судом до цього вже було констатовано невизнання наказу № 86-к фактом виконання судового рішення про поновлення.
Так, суд у рішенні від 10.12.2021, посилаючись на наказ, який не визнаний виконанням рішення суду, зазначив: «Стягувач не з’явився до органу, в якому її поновлено на посаді для внесення відомостей, жодного обґрунтованого пояснення щодо поновлення на посаді, яка зазначена позивачем, не надавалось, отже, позивачем вчинені всі необхідні дії для виконання рішення суду.
При цьому суд наголошує, що працівник фактично була обізнана про наявність наказу про її поновлення на роботі».
Звідси суд робить висновок про те, що «позивачем вчинялись активні дії з метою виконання рішення суду».
У цьому контексті вбачається протиправна спроба легалізації наказу № 86-к, коли суд всупереч раніше винесеним рішенням у цій справі фактично утворює замкнуте коло для подальших зловживань, яке унеможливлює належне виконання судового рішення.
Неправосудність цього документа, який не враховує 4 томи доказів матеріалів справи, є очевидною.
Фактично третій раз підряд в суді доводиться одна і та сама обставина.
Факт, що судове рішення не є виконаним, не потребує доведення, аналогічно як і відсутність поважних причин його невиконання з боку роботодавця.
Очевидним також є факт, що чиновник не має на вимогу роботодавця забезпечувати явку до органу державної влади для ознайомлення із наказом про поновлення на посаді, якої не існує, та надавати трудову книжку для внесення фейкового запису, якщо роботодавець намагається зімітувати виконання рішення суду. Цей неправомірний запис, незаконність якого вже за фактом встановлена в судовому порядку двічі, не впливає на ту обставину, що рішення суду було і лишається належним чином невиконаним без поважних причин.
Постановою Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 823/1243/18 (адміністративне провадження № К/9901/53944/18) встановлено, що поважними причинами невиконання рішення суду відповідно до норм чинного законодавства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Також у цьому рішенні колегія суддів наголошує, що «рішення про поновлення на роботі виконується невідкладно, а прийняття на посаду іншого працівника не є поважною підставою невиконання рішення суду».
Постановою Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 808/1043/17 (адміністративне провадження № К/9901/23575/18) лишено в силі рішення суду апеляційної інстанції, який відмовив у скасуванні постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання департаменту ДВС Міністерства юстиції України Рубель І.В. про накладення штрафу 22.03.2017 у виконавчому провадженні № 51632150.
Боржник намагався обґрнутувати невиконання рішення суду про поновлення на роботі поважними, на його думку, причинами, що «позивач не міг виконати постанову суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка відсутня у штатному розписі Прокуратури Запорізької області та в органі, діяльність якого припинена з 15.12.2015».
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначені обставини не можуть свідчити про поважність наявних підстав для невиконання судового рішення з огляду на те, що згідно з вимогами статті 76 Закону № 606-XІV рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконуються негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видання відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи або уповноваженим органом, фізичною особою, фізичною особою – підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Постановою Верховного Суду України від 26.06.2019 у справі № 806/562/17 (адміністративне провадження № К/9901/3500/17) відхилено доводи заявника щодо неможливості виконати судове рішення «у зв`язку з відсутністю спірної посади, оскільки, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Житомирської області з 15 березня 2010 року і позивач мав можливість внести зміни до структури та штатного розпису щодо цієї посади, однак протягом чотирьох років не вживав дієвих заходів, спрямованих на виконання судового рішення».
З аналізу правових норм та судової практики чітко видно, що роботодавець спочатку має утворити умови для поновлення на посаді: (1) внести скорочену посаду до штатного розпису (що вже було встановлено судами у цій справі двічі, також це підтверджується висновком правової експертизи НАН України) або (2) звільнити особу, що протиправно обіймає рівнозначну посаду, та поновити на ній стягувача, а вже потім викликати особу.
Виклики, які містять посилання на наказ № 86-к, не визнаний в судовому порядку фактом виконання рішення суду, є імітацією. Відповідно, рішення суду не виконується без поважних причин.
Спроба пустити справу по новому колу, щоб змусити мене вдруге доводити своє право на поновлення вже в чинному штаті, ознайомившись із наказом № 86-к про поновлення на посаді, якої не існує, вже була в Окружному адміністративному суду м. Києва під час розгляду справи № 640/18993/19 щодо визнання бездіяльності боржника (суддя Шрамко Ю.Т.).
Так, Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй ухвалі від 22.07.2020 у справі № 640/18993/19, посилаючись на наказ № 86-к, повідомив, що в разі незгоди з рішенням суб’єкта владних повноважень та процедурою його прийняття я маю право звернутись до суду із позовною заявою про оскарження цього рішення в загальному порядку, а не в межах статті 383 КАС України.
Цю протиправну ухвалу було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі № 640/18993/19, якою було визнано протиправною бездіяльність Держгеонадр в частині непоновлення на посаді.
На сьогодні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2021 у справі № 640/30835/20 (суддя Вєкуа Н.Г.) переглядається в апеляційному порядку Шостим апеляційним адміністративним судом (Аліменко В.О., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.).
Європейський суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі “Скордіно проти Італії” (“Scordino v. Italy”). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини” (“Sika v. Slovaki”) пп. 24-27 № 2132/02 від 13.06.2006, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України” № 11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії” від 07.05.2002, “Ромашов проти України” від 27.07.2004, “Шаренок проти України” від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невіддільною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України” (“Sokur v. Ukraine”) № 29439/02 від 26.04.2005 та у справі “Крищук проти України” (“Kryshchuk v. Ukraine”) № 1811/06 від 19.02.2009).
У цьому правовому контексті залишення в силі незаконного рішення та безпідставне скасування постанов про накладення штрафів відкриє можливості для роботодавця вчиняти будь-які безсенсові дії скільки завгодно часу і таким чином уникати відповідальності за невиконання.
Автор: Крістіна Браіловська, юрист, експерт у сфері надрокористування, автор низки антикорупційних законодавчих ініціатив у сфері екології та геології