19 жовтня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №552/2540/20 задовольнив касаційні скарги прокурора та потерпілої на ухвалу апеляційного суду, якою було закрито кримінальне провадження про домашнє насильство.
Вироком місцевого суду фігуранта визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрито у зв’язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК.
У касаційних скаргах прокурор та потерпіла стверджували про те, що поза увагою апеляційного суду залишились докази на підтвердження факту заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Апеляційний суд за таких обставин мав перекваліфікувати дії правопорушника за ч. 2 ст. 125 КК, яка передбачає менш суворе покарання.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції встановив відсутність такої обов’язкової ознаки об’єктивної сторони кримінального правопорушення, як систематичність вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя.
Судами було встановлено те, що обвинувачений завдав своїй дружині щонайменше 12-14 ударів правим кулаком, в ділянку голови, а саме підборіддя, молочних залоз та лівого передпліччя, внаслідок чого спричинив їй фізичні та психологічні страждання, які виразилися у спричиненні потерпілій тілесних ушкоджень у вигляді гематоми лівого передпліччя та багаточисельних синців голови, тулубу, кінцівок, які відповідно до висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Закриваючи кримінальне провадження щодо фігуранта у зв’язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, апеляційний суд не звернув уваги на підтверджений матеріалами кримінального провадження факт спричинення потерпілій легких тілесних ушкоджень, що за своїм характером та обсягом спричинили короткочасний розлад її здоров’я.
Верховний Суд зазначив, що межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені ч. 3 ст. 337 КПК, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.
У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не забезпечив належного захисту прав потерпілої, не перевірив чи наявні у діях фігуранта ознаки іншого кримінального правопорушення, зокрема ч. 2 ст. 125 КК.
Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК є менш тяжким, аніж передбачений ст. 126-1 КК.
Закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства.
Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред’явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 р. (справа №288/1158/16-к).
Отже, Верховний Суд встановив, що апеляційним судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому його ухвалу скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.