Обставини справи: ОСОБА_1 після вживання алкогольних напоїв на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин зайшов до спальної кімнати будинку, взяв у руки гладкоствольну рушницю, споряджену шротовим набоєм, яку зберігав без передбаченого законом дозволу. Потім він повернувся до веранди, де на стільці сидів ОСОБА_2, та з близької відстані від потерпілого натиснув на спусковий гачок зброї, внаслідок чого відбувся один постріл. У результаті вогнепального поранення грудної клітки, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи визначено як небезпечне для життя, потерпілий помер.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК.
Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без зміни.
Позиція ККС: рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без зміни.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника в касаційній скарзі, які полягають у тому, що дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, а містять склад необережного вбивства (ст. 119 КК).
Питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Спосіб відображає насамперед причинний зв’язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.
На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності (ст. 119 КК) полягає в його суб’єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Тобто вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків.
Приведення зброї у бойову готовність обґрунтовано свідчить про цілеспрямованість та усвідомленість вчинених засудженим дій, необхідних для здійснення пострілу з рушниці.
Крім цього, суди, з огляду на висновки судово-медичних експертів установили, що характер пострілу та локалізація тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_2, вказують на прицільність, а не випадковість пострілу, в місце, де розташовані життєво важливі органи.
Активні дії ОСОБА_1, який після пострілу в ОСОБА_2 не намагався надати останньому допомогу, не викликав швидку медичну допомогу, вивіз тіло потерпілого зі свого помешкання, залишивши на узбіччі дороги, та сховав рушницю, свідчать про їх мобілізованість, усвідомленість та цілеспрямованість і разом із іншими встановленими обставинами спростують твердження сторони захисту про необережний характер заподіяння смерті потерпілому.
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів, що у цьому випадку направлення зброї у сторону потерпілого у приміщенні з обмеженим простором з попереднім приведенням її в бойову готовність та натискання на спусковий гачок дозволяють зробити висновок про наявність умислу на заподіяння смерті останньому, спонукальною причиною якого послугували раптово виниклі неприязні відносини, та правильну кримінально- правову кваліфікацію такої сукупності дій за ч. 1 ст. 115 КК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 09.09.2021 у справі №361/2548/18 (провадження №51-1816км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/99613000.