Аналіз положень статей 625, 1212 ЦК України у сукупності з положеннями глави 19 «Позовна давність» розділу V «Строки та терміни. Позовна давність» книги першої «Загальні положення» цього Кодексу про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов’язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої у разі заявлення стороною у спорі про її застосування є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/9544/19.
Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов’язань, а тому в разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку ВС звертається до правової позиції ВП ВС, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою ВП ВС підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
У цьому висновку ВС звертається до правової позиції, викладеної в постанові ВП ВС від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій ВС погодився з аналогічними висновками, наведеними КГС ВС у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18.
У зв’язку з наведеним вимоги позивача в частині сум, визначених у складі спірної суми, нарахованої ним за правилами статті 625 ЦК України, що мають похідний характер від заявленої у цій справі основної вимоги про стягнення безпідставно утримуваних коштів, є обґрунтованими в тій їх частині, нарахування яких обмежується останніми трьома роками, що передували поданню цього позову, і підлягають задоволенню в цій частині за умови обґрунтованості та наявності підстав для задоволення основної вимоги (про стягнення безпідставно утримуваних коштів); а також у повному обсязі, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності при зверненні, і в цій частині вимог (щодо всієї суми похідних вимог, нарахованої за правилами статті 625 ЦК України).
Допущені судами процесуальні порушення, зокрема недослідження зібраних у справі доказів, унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування у позивача права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме щодо наявності поважних причин пропуску ним позовної давності у спірних правовідносинах.
Підсумовуючи викладене, ВС погодився з аналогічними аргументами скаржника, однак визнає неправомірними протилежні висновки судів в оскаржуваних рішеннях, що зроблені:
- з порушенням порядку визначення особи, зобов’язаної у правовідносинах з повернення з місцевого бюджета безпідставно одержаних чи збережених грошей;
- з порушенням правил обчислення позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину;
- з недослідженням зібраних у справі доказів,
- та призвели до неправильних висновків в частині вимог щодо стягнення основної суми боргу, заявленої на підставі статті 1212 ЦК України та нарахованої Позивачем за правилами частини другої статті 625 ЦК України, а також щодо належного складу сторін у спірних правовідносинах.