Законодавець пов’язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку, а не з податками, зборами та обов’язковими платежами і всіма необхідними витратами для здійснення своєї професійної діяльності.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/479/18.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що на адресу Харківського апеляційного адміністративного суду від товариства надійшла заява про прийняття додаткового рішення в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування заяви заявник посилався на понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 24237 грн та на професійну правничу допомогу в судах у розмірі 47475 грн.
Додатковою постановою апеляційного суду заяву товариства задоволено частково. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з суб’єкта владних повноважень – Головного управління ДФС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «П» судові витрати щодо сплати судового збору у загальному розмірі 39991,74 грн та пов’язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 16568 грн.
Не погодившись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги касатор зазначав про несправедливість та необґрунтованість додаткової постанови, оскільки судами не враховано складність судової справи та те, що гонорар включає всі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі та всі необхідні витрати для здійснення своєї професійної діяльності (оренда офісу, оплата ліцензій за використання інформаційно-правових систем, мобільний зв`язок, інтернет, канцелярські товари, обслуговування офісної техніки, професійна література, семінари з підвищення кваліфікації тощо).
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до розрахунків сум судових витрат звіту погодинна ставка адвоката складає 400 грн та стягненню підлягають лише витрати, пов`язані з підготовкою та складанням позовної заяви та апеляційної скарги, що включають опрацювання законодавчої бази, аналіз судової практики, ознайомлення з матеріалами справи тощо у розмірі 14400 грн та за участь в судових засіданнях в розмірі 2168 грн (3 год. 42 хв. – в суді першої інстанції та 2 год. в суді другої інстанції).
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 47475 грн є неспівмірною, зокрема, зі складністю справи та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Колегія суддів не прийняла посилання скаржника на те, що гонорар включає всі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі та всі необхідні витрати для здійснення своєї професійної діяльності (оренда офісу, оплата ліцензій за використання інформаційно-правових систем, мобільний зв`язок, інтернет, канцелярські товари, обслуговування офісної техніки, професійна література, семінари з підвищення кваліфікації тощо), оскільки в силу наведених вище приписів статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний суд також зазначив, що в силу приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець пов`язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку, а не з податками, зборами та обов`язковими платежами і всіма необхідними витратами для здійснення своєї професійної діяльності, як наведено позивачем у доводах касаційної скарги.
З урахуванням викладеного, ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 47475 грн та співмірністю витрат на правничу допомогу у розмірі 16568 грн.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду – без змін.